Романович

— Я піду чайник поставлю, – несподівано мирно сказала Наталка. — Не треба чайник, – Марина різко встала. – Ви не зрозуміли? Нам з’їжджати треба. Завтра! Господиня квартири попередила – якщо затримаємо оплату ще на день, речі на вулицю виставить. — І куди ви всі речі повезете? – практично запитала Олена Павлівна. – На дачу? Там же холод собачий, опалення немає. — Є грубка, – вперто сказала Марина. – І електрообігрівачі купимо. — На які гроші? – хмикнула Наталя з кухні. — Знайдемо! Діма підробіток шукає, я… я теж що-небудь придумаю

Автор

— Не зрозуміла? А хто це вирішив, що ви там жити будете? Ви в кого дозвіл питали? – здивовано дивилася на невістку свекруха. — Ми переїжджаємо на вашу дачу – повторила жінка. – Вивозьте свої речі, нам вони заважають, – Марина стояла в дверях міської квартири свекрухи, нервово смикаючи ремінець сумки. Олена Павлівна завмерла з … Читати далі

Віра ніяк не могла знайти свої ключі від хати. Вона вирішила зʼїздити до чоловіка на роботу. Коли Віра заходила на підприємство, назустріч їй вийшла секретарка чоловіка. – Здрастуйте, Катю, а мій Василько у себе? – запитала її Віра. – Здрастуйте, ой знаєте, мабуть ні… – якось непереконливо сказала Катя, і швидко пішла. – Ну, нічого, почекаю його, – вирішила Віра. Ні про що таке не думаючи, вона пройшла до кабінету чоловіка. Віра взялася за ручку і двері відчинилися. Жінка зайшла всередину, глянула на диван і оторопіла. Там був її Василь! І він був не сам

Автор

Віра Степанівна вже довгий час жила одна у невеликому селі у своїй хатинці. Колеги по роботі й сусіди називають її просто – Степанівна. Нещодавно вийшла вона на пенсію, радіє, що вільного часу сила–силенна. Син єдиний одружений, який давно живе далеко в іншій області біля моря. – Тепер щороку буду відвідувати своїх рідних і заодно купатимуся … Читати далі

Ліда накрила стіл, сьогодні приїде її донька та внучка. У двері подзвонили. – Як я рада, що ви приїхали! – усміхнулася Ліда, побачивши своїх рідних. – Ой, а хто це з вами? – Бабусю, це мій наречений Сашко, – представила Катя хлопця. – Що ж ми стоїмо, заходьте, – запросила Ліда. Всі сіли за стіл, поїли, порозмовляли. Гості лягли рано, втомилися з дороги. А Ліда сіла дивитися свій серіал, раптом вона помітила, як Сашко вислизнув з кімнати і пішов на кухню. Чоловік розмовляв по телефону. Ліда прислухалася до розмови нареченого внучки і застигла від почутого

Автор

– Ой, які гості! Як я рада, що ви приїхали! Доню моя, Юля, привіт, – Ліда поцілувала дочку. – Катруся, внучко, йди, обійми бабусю! Ой, а хто це з тобою? У під’їзді з валізами стояв якийсь хлопець років тридцяти. Він зніяковіло посміхався. – Бабуся, це Сашко, знайомся, мій коханий чоловік, – Катя притулилася до молодого … Читати далі

Не приходь, мамо, нас вдома не буде, – ображено каже донька. – Доню, мені треба лічильники перевірити, – вигадую я на ходу причину, щоб потрапити до доньки. Відколи я приїхала з Греції, у мене з донькою дуже зіпсувалися стосунки, і все через квартиру, яку я купила собі. Ірина сподівалася, що житло я їй віддам, але я її розчарувала

Автор

– Не приходь, мамо, нас вдома не буде, – ображено каже донька. – Доню, мені треба лічильники перевірити, – вигадую я на ходу причину, щоб потрапити до доньки. Відколи я приїхала з Греції, у мене з донькою дуже зіпсувалися стосунки, і все через квартиру, яку я купила собі. Ірина сподівалася, що житло я їй віддам, … Читати далі

Таїсія сиділа на лавці біля свого будинку і лускала насіння. Їй було дуже сумно. Вона думала про те, що не стало її коханого чоловіка, про свою самотність і не помітила, як раптом поруч хтось присів! Таїсія аж стрепенулася від несподіванки. – Ой, жіночко, налякав я вас?! – раптом заговорив якийсь незнайомий чоловік. – Ви ж Таїсія? А я – Мирон, Мирон Матвійович. У мене до вас є трохи незвична пропозиція… Таїсія не розуміла, що відбувається

Автор

Таїсія Львівна впоралась з усіма своїми справами, вийшла на вулицю і присіла на лавку біля воріт. Хоч на людей подивитися, бо все одна та й одна… Діти є, але вони далеко, щоправда не забувають про неї, дзвонять щодня, питають про її здоров’я… Але приїжджають рідко. На її день народження бувають і, якщо вийде, на новорічні … Читати далі

Руслан, не поспішаючи, їхав на своєму темно–синьому джипі. Сьогодні була субота і він вирішив відвідати свою матір. Вона жила у великому селі в своєму будинку одна. Два роки тому не стало його батька. Батьків Руслан дуже любив і поважав. Завжди намагався чимось допомогти. А зараз, коли батька не стало, то він ще частіше відвідував матір, щоб чимось допомогти в будинку і на городі. Та хто зна, якою була б доля у Руслана?! Бо ж вже дорослим він дізнався від матері одну таємницю

Автор

Руслан їхав на джипі темно–синього кольору по дорозі не поспішаючи. Сьогодні була субота і він вирішив відвідати свою матір. Вона жила у великому селі в своєму будинку одна. Два роки тому не стало його батька. Батьків Руслан дуже любив, поважав і шанував, завжди намагався допомогти. А зараз, коли батька нема, він частіше відвідував матір, щоб … Читати далі

Галина поралася по господарству, коли до неї зайшла сусідка Зіна з важкими сумками у руках. – Привіт Галю. А ти все господарюєш? – запитала Зіна. – А що робити, поки є сили, треба дітям допомагати. Я їм домашні гостинці у місто передам, – усміхнулася Галя. – Галино, ти на мене не ображайся, але я як є скажу! – раптом сказала сусідка. – Що вже сталося? – захвилювалася жінка. – Бачиш, я сумки принесла. Не впізнаєш? – сказала Зіна і показала на сумки. Галина глянула на них і застигла, одразу все зрозумівши. – Як же так? – тільки й промовила Галя

Автор

Галина давно жила сама, чоловіка не стало три роки тому, діти роз’їхалися хто куди. Про матір згадували рідко, та й не нав’язувалася. Їй було вже близько дев’яносто трьох років, але, незважаючи на свій похилий вік, виглядала вона молодшою ​​за свої роки, і сама тримала свій дім і своє господарство в порядку. Галина була охайною, завжди … Читати далі

От для кого ти, Оксано, все це пристарала? Дітей у тебе ж немає. Ти б моїм дівчатам допомогла, не чужі вони тобі, а племінниці рідні, – каже Галина, і пропонує, щоб я її старшу доньку з чоловіком після весілля в свій будинок впустила. Від цієї пропозиції я навідріз відмовилася. Я сама ще не встигла пожити, мені лише 50 років, і у мене нарешті з’явився власний дім. Я не впевнена, що мені зараз треба впускати туди кого-небудь, навіть якщо мова йде про племінницю рідну. Зовиця назвала мене невдячною, нагадала, як вони мене в свій час прийняли в свою родину, дали дах над головою, а я тепер маю можливість, і не хочу їм допомогти

Автор

– Ти диви, яка синьйора власною персоною до нас завітала! Що, приїхала позловтішатися? Забирайся звідси! – Галина вийшла з хати і стала так голосно кричати, що, здається, почули всі сусіди. Я дещо розгубилася, бо за 15 років, поки я в Італії, я вже відвикла від такої манери спілкування. Навіть сама не знаю, чого я сюди … Читати далі

Ірина з Вадимом гуляли весілля! Вони стояли і дивилася один на одного закоханими очима. Гості говорили вітання у мікрофон, не шкодували грошей. Прямо з ресторану молодих провели на автобус. Одразу й «медовий місяць»! – Добре Іринці! У Вадима вже й квартира є й машина! – заздрили гості. – Можна й грошики по курортах тринькати! А через місяць Ірина раптом повернулася до батьків! Вона мовчки закрилась у себе в кімнаті і не розмовляла ні з ким взагалі! Батьки не розуміли, що відбувається. Та згодом відкрилася вся правда

Автор

Ірина з Вадимом гуляли весілля! Вони стояли і дивилася один на одного закоханими очима. Гості говорили вітання у мікрофон, не шкодували грошей… Прямо з ресторану молодих провели на автобус. Одразу й «медовий місяць»! – Добре Іринці! У Вадима вже й квартира є і машина! – заздрили гості. – Можна й грошики по курортах тринькати! А … Читати далі

Ганна мила посуд, коли з роботи повернувся її чоловік. – Привіт, ти чому так рано? – усміхнулася жінка. – Тобі яка різниця! – відповів Євген. – Що з тобою? Що я зробила, що ти дозволяєш собі так розмовляв зі мною? – Ганна з подивом дивилася на чоловіка. – Та відчепись від мене! – не вгамовувався Євген. – Ти чого, коханий? Що сталося? Я переживаю за тебе. Не мовчи, – почала хвилюватися Ганна. Євген важко зітхнув і глянув на дружину. – Я все знаю! – раптом сказав він. – Ти про що? – Ганна здивовано дивилася на Євгена, нічого не розуміючи

Автор

– Кохана, нас Олег запросив у гості на вечерю. Хочемо обговорити з ним важливу угоду. Нашим бізнесом зацікавились іноземні партнери, – сказав чоловік Ганні, коли повернувся додому. – Цікаво… І що хочуть ці партнери? – здивувалася дружина. – Та це Олег із ними спілкувався. Я йому довіряю, думаю, серйозна пропозиція буде. Ну, так що, готова … Читати далі