Романович

Лариса готувала вечерю, коли у двері подзвонили. Час був пізній. – Кого це принесло? – здивувалася жінка, витерла руки об рушник і пішла відкривати. На порозі стояв її колишній чоловік. – Сергію? Що тобі треба? – одразу запитала Лариса. – Пустиш? Мені потрібно з тобою серйозно поговорити, – зам’явся він. – Ти на годинник дивився? Та й про що нам з тобою говорити! – обурилася Лариса. – У мене до тебе є важлива справа! – не здавався Сергій. – Яка ще справа? – не зрозуміла жінка. Раптом, з-за спиною чоловіка почулися дивні звуки. – Що це? – здивувалася Лариса, придивилася і… ахунла від побаченого

Автор

Батьки Василини розлучилися, коли їй виповнилося дванадцять. На жаль, це не було мирне розлучення, коли двоє дорослих зуміли домовитися. Ні, це було класичне розлучення з взаємними докорами, сварками та сльозами. Напевно, мамі та татові Василини просто не судилося бути разом. І як вони протрималися так довго, навіть сама Василина не розуміла. Вони були зовсім різні. … Читати далі

– Мамо, ну, нарешті! Ти де? Що сталося? Я вже в поліцію дзвонити зібралася! Ти куди зникла? – кричала Інна в істериці

Автор

– Мамо, ну, нарешті! Ти де? Що сталося? Я вже в поліцію дзвонити зібралася! Ти куди зникла? – кричала Інна в істериці. Її мати, Наталя Семенівна, зазвичай тиха та мирна старенька, ніколи раніше проблем доньці не доставляла. Жила собі спокійненько одна, нікого не чіпала. Квартира в неї була своя, окрема, хоч і невелика, але дуже … Читати далі

– Ми з батьком вирішили подарувати вашій сестрі на весілля квартиру – хоч би однокімнатну! Але самі ми цього зробити не зможемо, тому просимо вас взяти участь у цій справі фінансово. – Олюшка вибере квартиру, а ми – всі три сім’ї – скинемося, та купимо. Якщо трохи не вистачить, Єгоре, ви з Поліною візьмете кредит. Ви ж вже розплатилися з іпотекою

Автор

– Тебе завтра мати до себе запрошувала? – Запитав Микита у старшого брата. – Так, – відповів Єгор. – Ти не знаєш, з якого приводу вона загальні збори влаштовує? – Уявлення не маю. На загальний збір це ніби не схоже, вона мені веліла без Юльки приходити, – сказав Микита. – А мені, щодо Поліни, нічого … Читати далі

Микола завів собі коханку. Його дружина Валя кинулася до шафи. Вона швидко зібрала у валізу речі чоловіка. – Що ти робиш?! – вигукнув Микола. – Припини виставу! Але Валю було вже не зупинити… – Іди звідси! – вигукнула вона. – І щоб я тебе більше не бачила! – Ти ще проситимеш, щоб я назад повернувся! – сказав Микола. – Будеш благати! – Не буду, – сказала Валя. – Іди! Микола пішов… Потім знайомі розповіли Валі, що він оселився в своєї коханки. Валя подала на аліменти й на поділ майна. Вона вперше за багато років відчула себе справжньою жінкою. Валя насолоджувалася спокійним і затишним життям удвох з донькою. А потім сталося неймовірне

Автор

– Сто разів пошкодуєш, що мене виставила! Проситимеш, щоб назад повернувся, благатимеш! – Микола аж почервонів від обурення, з яким говорив це дружині. – Не буду, – спокійно відповіла Валя і ногою просуваючи валізу чоловіка до дверей. Вона не збиралася відповідати. Не варте воно того. Нехай говорить. А вона мовчки і гідно подивиться на того, … Читати далі

– Ти не повіриш, кого я бачила, – сказала Ірина подрузі Олені. – Я аж оторопіла. – І кого ж? – поцікавилася Олена. – Твого колишнього Андрія! – сказала Ірина. – І якби ти бачила все це, то теж би на місці всидіти не змогла! – І що, як він там? – запитала Олена. – Одружився він. Я допомагала з весіллям. Ти тільки уяви, гостей під триста, величезний торт у п’ять ярусів! – Багатеньку панянку знайшов, – хмикнула Олена. – А от і ні! – Ірина раптом єхидно посміхнулася і зашепотіла на вухо подрузі. – Та цього не може бути! – Олена застигла від почутого

Автор

– Ти не повіриш, кого я сьогодні побачила! – Ірину прямо розпирало від бажання поділитися новинами. – Я прямо оторопіла! – І кого ж? – ліниво поцікавилася Олена, гортаючи щось в телефоні. – Свого колишнього, чи що? Тоді звідки стільки емоцій? – Не мого! – пирхнула дівчина, сівши на диван поруч із подружкою. – Якраз … Читати далі

Моя невістка, Оленка, добра дівка, але трохи з гонором. Якось сидимо за столом, балакаємо про майбутню дитину, а я їй кажу: “У нас у роду так заведено — хлопчиків називаємо на честь діда”. Ну, думаю, традиція ж! А вона як підскочить: “Та що це за середньовіччя таке?!” І давай мене вчити, як тепер “модно”.

Автор

У нашій родині здавна існує традиція – називати хлопчиків на честь діда. Це, знаєте, як негласний закон: якщо народжується син, то ім’я обирають або за дідом, або за прадідом. Ми так жили, і наші батьки так жили, і їхні батьки теж. А тут невістка моя, Маринка, вирішила, що все це “пережитки минулого”. Якось сидимо за … Читати далі

Лариса готувала на кухні вечерю, коли у двері подзвонили. На порозі стояв син. – Славко? Що сталося? Ти чому так пізно? – здивувалася вона. – Мамо, мені треба з тобою поговорити, – сказав син. – Звісно, проходь, – Лариса запросила Славка на кухню. Славко мовчки поклав на стіл якийсь листок і прикрив його рукою. – Мамо, я розлучаюся з Ольгою! – рішуче заявив він. – Як розлучаєшся? Чому? – здивувалася мати. – Розлучаюся, через це! – сказав Славко, і вказав поглядом на листок, а потім передав його матері. Лариса взяла листок з рук сина, швидко його переглянула і…остовпіла від побаченого

Автор

Мати у їхній сім’ї була головною. Ні, не головою сім’ї, але все крутилося навколо неї. Важливими були саме її бажання та потреби, а потім уже чоловіка та сина. Це Славко засвоїв із дитинства. Навіть батько, що тихо згасав від недуги, не переставав твердити синові про це. – Синку, мама у нас дуже ніжна, вразлива жінка. … Читати далі

Марія Іванівна взялася ліпити вареники, як раптом хтось наполегливо подзвонив у двері. – О, Господи, тільки сіла! – пробурмотіла вона й пішла в коридор. Марія Іванівна відкрила двері. На порозі стояла молода дівчина. – Здрастуйте, – привіталась вона. – А я – коханка вашого чоловіка! – Серйозно?! – здивувалась Марія Іванівна. – Ми вже рік разом! – гордо сказала дівчина. – Рік – це багато… – пробурмотіла Марія Іванівна. – А від мене ви чого хочете? – Я хочу… Хочу, щоб ви його відпустили! – сказала дівчина. – Відпускаю! Навіщо мені зрадник потрібен? Але ж ви знаєте, що є одна умова? Дівчина застигла, нічого не розуміючи

Автор

Микола зраджував своїй дружині Ганнусі. Зраджував давно, уже цілий рік. Він, власне, й не збирався, але… Тоді він покликав Ганну з собою на новорічний корпоратив і вона вже погодилася, проте в останній момент відмовилась. Микола образився, хоч і розумів, що дружина не просто так з ним не пішла, адже у них заслабли діти, і все … Читати далі

Софія чистила на кухні картоплю, як раптом дзенькнув її телефон. Жінка глянула на екран. Прийшло повідомлення з незнайомого номера. Софія відкрила його й застигла від несподіванки. Писала колишня коханка її чоловіка Ольга… Мовляв, давай зустрінемося, поговоримо. – Яка ж вона нахабна! – ахнула Софія. Але потім Софія все ж вирішила піти на цю зустріч. Жінка дуже хвилювалася. Перед виходом вона вбралася, причепурилася, щоб показати суперниці, яка вона гарна. І коли вона побачила Ольгу… її очі округлилися від від здивування!

Автор

Софія кілька місяців дуже переживала, так що навіть плакати вже не було сил. Іноді, в розпачі вона шкодувала про своє рішення… Але дороги назад нема, зараз треба посміхатися і продовжувати показувати щастя. – Молодець, дочко, правильно зробила! Мудрість жінки не в гриманні дверима. А то всі розумні такі, книжок начитаються і ходять потім після розлучення, … Читати далі

Марина зателефонувала до свого знайомого Євгена. Той мав замінити їй замок у дверях. – О вісімнадцятій тридцять буду біля ваших дверей, – сказав чоловік. – Так нормально, чи краще мені прийти пізніше? – Ні, все чудово! – відповіла дівчина. Рівно о пів на сьому пролунав дзвінок у двері. На порозі стояв Євген, з валізкою для інструментів у руці. – Несіть свого замка, будемо встановлювати! – бадьоро сказав чоловік. Поки Євген порався із дверима, Марина приготувала нехитру вечерю. Невдовзі Євген гукнув: – Хазяйко, приймайте роботу! Марина вийшла з віником, Глянула на майстра і застигла від побаченого

Автор

В той день негаразди в Марини почалися з самого ранку. В автобусі було повно людей і їй здавалося, що саме її кожен намагався зачепити. Дівчина вийшла з автобуса, глянула на свої черевики й ахнула! Із чорних вони стали сірими, всі в слідах чужого взуття… Марина сумно похитала головою, витерла черевики серветкою й пішла на роботу. … Читати далі