Романович

Лариса провела чоловіка на роботу, а сама сіла за комп’ютер. Вона працювала віддалено, в офіс їздила раз на тиждень, а то й рідше. Потрібно було закінчити переклад і розпочати новий. Минула приблизно година, у передпокої почулися якісь звуки. Лариса поспішала вийти, подумала, що Олег щось забув. Біля дверей стояла його мати. – Доброго ранку, Тамаро … Читати далі

— Та куди ж вона подінеться? Ти розумій, Вітьо, жінка — вона як орендована машина. Поки ти бензин заливаєш і техогляд оплачуєш, вона їде куди скажеш. А моя Олька, я її купив з потрохами ще дванадцять років тому. Я плачу, я й музику замовляю. Зручно, розумієш. Ніякої своєї думки, ніякого головного болю. Шовкова вона у … Читати далі

– Борис мою картку взяв, а там усі гроші. Я навіть відпускні не встигла витратити. Витрусив усе з сумки, сказав, що це компенсація за моральну шкоду. А ти ж знаєш його, мені з ним не впоратися. – Ось негідник. Думає, що великий, сильний, і все йому можна Надія плакала перед дверима, що тільки що зачинилися. … Читати далі

— Ну що, прийшла додому, багата спадкоємиця? — з іронічною посмішкою зустрів дружину В’ячеслав. — Може, тепер, коли ми нарешті вдвох, розкажеш мені, як так вийшло? Чому саме ти? Чому не я, його найкращий друг? Чому навіть не колишня дружина Олексія? — Ти ж чудово знаєш, Славку, що Олена залишила його в найважчий момент і … Читати далі

Ольга чекала чоловіка з роботи, вона давно відчула, як щось витало в повітрі, затримувалося в кімнаті, коли він читав з посмішкою в телефоні, приходило разом з чоловіком з роботи… Він прийшов тихо скрипнувши дверима, не дивлячись в обличчя пройшов на кухню.Помовчали. -Потрібно поговорити, – сказав хрипким голосом. -Давай, – відповіла безбарвно. -Я… Ольго, зрозумій мене … Читати далі

— Я так і знав! Усе! — закричав прямо з порога Олег, забігаючи до хати. — Ніякого свята не буде! Лариса якраз поралася на кухні, готувала вечерю. Від несподіванки вона аж здригнулася. — Чого ти галасуєш? Налякав мене. Що там уже такого трапилося, що ти на весь світ кричиш? Олег безсило впав на пуфик у … Читати далі

— Ти ж ніби як у відрядженні, — несподівано підсіла я до столика до приголомшеного чоловіка. Жовтневий дощ барабанив по шибках таксі, розмазувачи вогні нічного міста в акварельні розводи. Ліна притискалася чолом до прохолодного вікна і дивилася, як мимо пливуть вітрини, рекламні щити, силуети перехожих під парасольками. Тридцять два роки. Цифра звучала дивна, майже нереальна … Читати далі

– А тепер скажіть мені, Зінаїдо Петрівно, – повернулась я до неї, – скажіть при всіх, чому ви мене обмовили? Що я вам поганого зробила? За що ви так зі мною? Те, що я почула у відповідь, змінило все Вона поховала чоловіка, вистояла сама, підняла господарство… а потім сусідка відкрила рота. Одна плітка. Усього одна. … Читати далі

– Зіно, ну не переживай ти так! Я розумію, що в селі, тобі міській , буде важко. Але я допоможу! – вмовляв дівчину Дмитро. – Я все знаю. Впораюся сам. Ти тільки поруч будь! Дівчина була в замішанні.Навіщо ж закохалася в сільського! Та ще й як? До тремтіння в колінах! Їй вже двадцять вісім і … Читати далі

У квартирі-студії, де жив Василь Петрович, смерділо дешевою локшиною швидкого приготування і застарілою самотністю. Господар сидів біля вікна в єдиному вцілілому кріслі і дивився на порожню вулицю. – Що тепер? – буркнув він сам собі. – На що жити будеш? Роботи не було вже півроку. Дружина Светка пішла до сусіда місяць тому. Забрала все, навіть … Читати далі