– Маринко, я виходжу заміж! – заявила своїй дорослій внучці баба Оля. – Заміж?! – Марина мало не розлила ранкову каву. – У твоєму віці? Ти серйозно?! – А що такого? – незворушно сказала баба Оля. – Памʼятаєш, я тобі розказувала про Степана? – І що тепер? – запитала Марина. – Та що, подзвонив, каже: «Все життя тільки про тебе й думав, Олечко!» – сказала жінка. – Ох, бабусю, – Марина похитала головою. – Тут ще є одне діло… – раптом додала баба Оля. Марина насторожилася. – Яке ще діло? – запитала вона. – Розумієш… – сказала вона. – Я до Степана переїду. А в моїй кімнаті буде дехто жити… – Хто буде жити?! – Марина не розуміла, що це робиться
– Заміж?! У твоєму віці? – Марина недовірливо дивилася на свою бабусю Ольгу Петрівну, мало не розливши ранкову каву. – Ти це серйозно?! Ольга Петрівна, яку всі називали просто баба Оля, незворушно помішувала ложечкою свій трав’яний чай. На її зморшкуватому обличчі грала загадкова посмішка, а в очах танцювали пустотливі іскорки. – А що такого, внучечко? … Читати далі
