Автор Романович
Оленка й Світлана були рідними сестрами, але такими різними, як день і ніч. Оленка – тиха, домашня, з дитинства любила готувати, поралась на городі, мріяла про весілля в сільській церкві, про дітей і господарство. А Світлана – метка, розумна, завжди… Продовжити читання →
— Уявляєш, мама дзвонила, — Ігор, не відриваючись від екрану ноутбука, де миготіли якісь робочі графіки, кинув це в повітря так, ніби повідомляв про прогноз погоди. — На тиждень до нас збирається. Сказала, скучила, гостинців привезе. Олена, яка в цей… Продовжити читання →
Під розлогим кущем у зливу сиділо крихітне сіре кошеня, що промокло до кісток. Він тремтів усім тілом, і, побачивши чоловіка, спробував подати голос – рот відкрився, але з нього не вирвалося жодного звуку. Все всередині наче завмерло: холод, знемога, голод…. Продовжити читання →
– Ось в нашій родині так заведено: треба все економити – воду, електроенергію, та й взагалі, жінки й діти – це після чоловіка. Тому їсть мій син, після нього ти з його тарілки, а потім ваша майбутня дитина, – заявила… Продовжити читання →
Коли В’ячеслав прийшов із роботи, дружина плакала. Теща похмуро гриміла на кухні каструлями. – Знову погиркалися… – Слава втомлено сів за обідній стіл і грізно глянув на тещу. – Вона сама винна! – миттєво відрізала теща. – Матір треба шанувати!… Продовжити читання →
Андрій намазував масло на хліб, коли задзвонив телефон. На екрані висвітилося «Мама», і він відчув знайоме стискання в грудях. — Андрію, — голос матері звучав жалібно, з тією особливою інтонацією, яка віщувала прохання. — У мене суглоби розболілися, сама не… Продовжити читання →
— Дім, тобі дзвонить твоя мама, — Анна простягнула йому телефон, не відриваючись від переговорів з постачальником риби. — Каже, терміново. Він взяв трубку, продовжуючи переглядати документи. Мати плакала в телефон уже хвилину, перш ніж він розібрав слова. — Дімочку,… Продовжити читання →
– Мамо, нам треба поговорити, – сказала мені донька, не встигла я й поріг переступити. – Ти ж сама бачиш, що нову квартиру краще мені віддати. Ми ж не могли переїхати без тебе, але тепер, якщо ти дозволиш, ми переїдемо… Продовжити читання →
Світлана, як і кожна інша людина, мала свій набір переконань та життєві цінності, якими завжди жила. Вона вірно виконувала ролі, які на неї накладали друзі, колеги, а іноді навіть випадкові знайомі. Всі завжди зверталися до неї за порадою чи допомогою,… Продовжити читання →
– Тоді поверни мені мою зарплату! Я сам вирішу, кому допомагати! – Закипів Влад. Тяжкі свинцеві хмари низько нависли над містом, ніби сама природа співчувала чужій біді. Небо було щільним, ніби заповнилося невимовними словами. Лінивий, але пронизливий вітер ворушив крони… Продовжити читання →