Романович

Ось тут і будемо віку доживати, Галю. Не палац, але дощ на голову не тече, а землю довкола ми з тобою до ладу доведемо. Галина погладила долонею білену стіну біля косяка. Їй було двадцять два, вона любила тишу, порядок і тепло. Здавалося, життя нарешті вмостилося на надійні рейки: город зораний, дрова під навісом поскладані, у хліві мекає молода коза, яку Павло виміняв на мішок зерна. Вони жили дружно, без сварок, ділячи порівну і суху скоринку, і важку лопату. За кілька років у хаті залунали власні голоси. Спочатку народилася спокійна, світлоока дівчинка Оленка, яка могла годинами перебирати квасолю в мисці. Потім один за одним з’явилися хлопці-двійнята, Богдан і Тарас — галасливі, чубаті, мов горобці навесні. Сад шумів яблунями, Павло видовбав із липи довгий стіл і дві лави, бо за старим маленьким столиком їм усім уже було тісно. Здавалося, все йшло так, як заведено у людей: земля родить, діти ростуть, сонце сходить над горбом, а вечорами пахне м’ятою біля ґанку. Лихо прийшло зненацька, як завжди приходить нещастя до тих, хто його зовсім не чекає. За сім кілометрів, на хуторі біля старої лісопилки, жила Павлова старша сестра Марина. Була вона жінкою вітряною, непутящою, з очима, повними вічної тривоги та непокори. Люди казали, що вона народилася не в тій хаті або під лихою зіркою

Автор

Осінь того року видалася ранньою і теплою, як домашній пиріг, щойно витягнутий із печі. Павло привів Галину в село надвечір, коли корови якраз поверталися з вигону, здіймаючи куряву над сухими коліями. Вони побралися тиждень тому без зайвого шуму: скромна розписка, вечір у тітки, де гості попоїли холодцю та заспівали кілька довгих пісень, та й усе. … Читати далі

— Ти не маєш права відмовляти! — підвищив голос Артем. — Це ж моя сім’я! Денис із дружиною та дітьми туляться в однокімнатній у матері. Їм ніде жити нормально

Автор

Світлана стояла біля вікна двокімнатної квартири та дивилася на осінній двір. Жовте листя кружляло в повітрі, повільно опускаючись на мокрий асфальт. Квартира дісталася жінці в подарунок від батьків після закінчення вишу. Світлана довго облаштовувала житло: вибирала меблі, купувала техніку, продумувала кожну деталь інтер’єру. Тут планувала ростити доньку Лізу та будувати щасливе сімейне життя з чоловіком … Читати далі

Дочко, скидай ту білу сукню, бери валізу і ходімо на автобус, поки люди не почали розходитися по хатах і перемивати нам кісточки, — тихо мовила мама, стискаючи мої холодні пальці. — Мамо, але ж ми щойно стали на рушник, священик нас поблагословив, уся рідня зібралася біля воріт… Як я людям в очі гляну? — ледь чутно відповіла я, ковтаючи гіркий клубок, що підступив до горла. — А так і глянеш — з високо піднятою головою. Бо якщо чоловік у першу ж спільну хвилину забув, для кого грав весільний марш, то через рік ти в тій хаті станеш просто чужою людиною. Повір моєму досвіду. Ця розмова відбувалася за рогом сільської церкви, біля старих лип. Буквально за десять кроків звідти ще грав баян, лунали вигуки «Гірко!», а родичі метушилися, витягуючи зі святкових кошиків цукерки та калачі, щоб обсипати молодих на щастя й достаток. Тільки от ділитися тим щастям зі мною ніхто не збирався. Усе почалося задовго до цього дня, хоча тоді мені здавалося, що я просто прискіплива і вигадую зайве. Ми познайомилися з Назаром восени, коли на городах уже вибрали картоплю і село нарешті зітхнуло з полегшенням після важкої літньої праці. Він був показний, роботящий, ніколи не цурався важкої справи, умів гарно пожартувати біля клубу і, що мені найбільше подобалося, говорив спокійно й розважливо

Автор

— Дочко, скидай ту білу сукню, бери валізу і ходімо на автобус, поки люди не почали розходитися по хатах і перемивати нам кісточки, — тихо мовила мама, стискаючи мої холодні пальці. — Мамо, але ж ми щойно стали на рушник, священик нас поблагословив, уся рідня зібралася біля воріт… Як я людям в очі гляну? — … Читати далі

«Ти думаєш, я мало працюю?» — спалахнув він. «Я не це маю на увазі, — вона намагалася пояснити спокійно. — Просто нам не вистачає. Ти ж сам бачиш». «Марино, я не олігарх. У мене дві руки і одна спина. Що ти від мене хочеш?» «Я хочу, щоб ми разом справлялися, — її голос затремтів. — Я не можу одна». Тоді Андрій замовк на цілих три доби. Ходив повз неї, як чужий

Автор

Марина ледь встигла скинути кросівки, коли з кухні потягнуло запахом розігрітих макаронів. Вона була виснажена до краю, руки нили від важких сумок, а попереду чекав ще один вечір, повний справ. Старший Данило вже сидів за столом, схилившись над зошитами, а маленька Соня зосереджено малювала, висунувши від старання язичок. «Він вдома?» — Марина кивнула в бік … Читати далі

О, пішли докори шматком хліба, – Тетяна відсунула чашку з окропом. – Як це благородно з боку рідної матері. Ти просто нестерпна. З тобою неможливо перебувати в одній кімнаті довше десяти хвилин. Ти висмоктуєш усю енергію. – Я висмоктую, – гірко посміхнулася мати. – А хто бере мою пенсійну картку і йде купувати крем за півтори тисячі, коли в хаті немає прального порошку. Хто це робить, Тетяно

Автор

На старій кухні пахло дешевим чорним чаєм і підгорілою цибулею. Ганна Іванівна стояла біля вікна, спираючись долонями на пошарпане підвіконня, і дивилася, як за брудним склом сіється дрібний мокрий сніг. Їй нещодавно виповнилося сімдесят два роки, і кожен рух у суглобах відгукувався глухим тупим болем. У сусідній кімнаті скрипнув диван, почулося ліниве шурхотіння ковдри, а … Читати далі

— Зоя Іванівна, я просила не обговорювати мої рішення при дитині. — А я просила не годувати його сухом’яткою. То хто з нас має рацію?

Автор

— І знову дитина без нормальної вечері! Даша, ти хоч розумієш, що мати має приходити додому не з кислим обличчям, а з турботою? Дар’я ще не встигла зняти пальто. Стояла в передпокої, стискаючи в руці сумку з документами, і дивилась на довгий, брудний слід від чиїхось чобіт, що тягнувся від самих дверей аж до кухні. … Читати далі

Маріє! Стій, ледве тебе наздогнала! Марія обернулася. До неї поспішала Галина — далека родичка сусідів із села Зелений Гай. Петро, чоловік Марії, був родом саме звідти. Там і досі стояла стара хата його батьків. — Доброго дня, Галю. Ти чого так біжиш? Трапилося щось? Галина озирнулася, ніби перевіряючи, чи ніхто не підслуховує, шарпнула хустку на шиї і стишила голос до таємничого шепоту. — Ти тільки не ображайся, Маріє. Я людина пряма, ти мене знаєш. Мушу тебе дещо спитати, бо мені аж на серці неспокійно. Ви з Петром часом не розійшлися? Чи, може, він на розлучення подав, а ти мовчиш? Марія аж засміялася. Голосно, щиро, дивуючись безглуздості почутого. — Галю, ти що, з дуба впала? З якого дива нам розходитися? Тридцять років у мирі живемо. Петро он сьогодні зранку поїхав картоплю вибирати. Яке розлучення? Галина підібгала губи й насупилася. Їй явно не сподобалося, що її новину зустріли сміхом. — Та з такого, Маріє. Бо у вашій батьківській хаті жінка живе. Молода, гарна. І з маленькою дитиною на руках

Автор

Осінній вітер ганяв сухе кленове листя вздовж тротуару біля крамниці. Марія перехопила важку торбу з продуктами в іншу руку, примружилася від холодного надвечірнього сонця і вже хотіла перейти дорогу, як раптом почула знайомий, дещо захеканий голос: — Маріє! Стій, ледве тебе наздогнала! Марія обернулася. До неї поспішала Галина — далека родичка сусідів із села Зелений … Читати далі

— Валентино Петрівна, добрий вечір… Це Альона, — спокійним, але напруженим голосом відповіла я. — Який місяць? Ви ж не попереджали заздалегідь! У нас двокімнатна квартира, дитина росте, і ми зовсім не планували ущільнюватися на такий тривалий термін без обговорення. Свекруха на тому кінці дроту миттєво змінила тон на образливий і холодний: — Ой, ну звісно! Для рідної матері свого чоловіка місця в будинку не знайшолося! Ти завжди була проти того, щоб я приїжджала до вас частіше! Зараз я наберу Максима, нехай він розбереться зі своєю дружиною!

Автор

— Валентино Петрівна, добрий вечір… Це Альона, — спокійним, але напруженим голосом відповіла я. — Який місяць? Ви ж не попереджали заздалегідь! У нас двокімнатна квартира, дитина росте, і ми зовсім не планували ущільнюватися на такий тривалий термін без обговорення.  Свекруха на тому кінці дроту миттєво змінила тон на образливий і холодний: — Ой, ну … Читати далі

Встигнути сказати, поки не стало пізно…

Автор

– Хіба ти мужик? Кинув дружину та дитину! Дід там мабуть у труні перевернувся! – Діда вже дев’ять років як нема! І він би не ліз у моє життя. –  А я й не лізу! Я говорю тобі в обличчя те, що інші за спиною шепочуть. Сім’я – це святе і треба намагатися її зберегти, … Читати далі

— Почекай… ти замовив будівельні матеріали і найняв бригаду? За які гроші, Вікторе?! На рахунку лежать наші спільні заощадження, які ми відкладали саме на ремонт нашої кухні! Ти що, використав ці гроші без мого відома?!

Автор

— Почекай… ти замовив  будівельні матеріали і найняв бригаду? За які гроші, Вікторе?! На рахунку лежать наші спільні заощадження, які ми відкладали саме на ремонт нашої кухні! Ти що, використав ці гроші без мого відома?!  Коли мій чоловік учергове заявив, що він таємно витратив усі наші спільні заощадження на купівлю будівельних матеріалів для старого дачного … Читати далі