Романович

– Ірино, тебе запросили на день народження Вірочки? – Ні, мамо, не запрошували. Я про це навіть не думала. Це ж дитина, там свої близькі люди, у Вірочки свої подруги. Це її свято. Я їй майже чужа тітка. – Рідна, зовсім не чужа. – Мамо, ми і з Лізою не особливо спілкувалися. У школі лише … Читати далі

– Ти знову тут, – видихнула Марина, скидаючи промоклу куртку на вішалку. – Я ж просила: якщо заходиш – хоч би попереджай. Бо я приходжу до себе додому і чую сторонні звуки. Неприємно, чи знаєш… Лея, не обертаючись, методично вигрібала з морозилки все поспіль – пачки пельменів, заморожені котлети, навіть коробку з вишнею, яку Марина … Читати далі

З самого дитинства між Оленою та її матір’ю, Ніною Петрівною, не існувало жодних таємниць. Мати знала про доньку все, до найменших дрібниць. Вона була в курсі того, про що Олена розмовляла з подругами на шкільних перервах, з ким сиділа за однією партою, які секрети їй довіряли і якими переживаннями ділилися. Ніна Петрівна завжди вважала, що … Читати далі

— А може, годі вже прикидатися, що ми всі разом їдемо за ваш рахунок? — кинула я чоловікові, ледь стримуючи накопичену за роки образу, яка вже давно шукала виходу. Ми стояли біля рецепції затишного готелю в Карпатах. Навколо панувала атмосфера спокою, ранкове гірське повітря мало б налаштовувати на приємний відпочинок і розслаблення, але реальність виявилася … Читати далі

— Ти перевів гроші з мого рахунку своїй матері? Тоді збирай речі й вимітайся сьогодні ж, — слова Віри пролунали напрочуд спокійно, без єдиної нотки підвищеного тону, але від цього лише стали важчими. Здавалося, ніби в передпокої не чоловік з роботи повернувся, а хтось безжально захлопнув важкі двері, які вже ніколи не відчинити зсередини. Микола … Читати далі

– Ти збожеволіла на старості років? – Старший син, Борис, шпурнув ключі на дубовий комод так, що порцелянова статуетка жалібно брязнула. – Який продаж квартири? Ти взагалі подумала, де житимуть твої онуки? Ольга Миколаївна навіть не повернула голови. Вона методично укладала в стару дорожню валізу вовняні светри. Її пальці побілілі від напруги, але діяли напрочуд … Читати далі

Дар’я прокинулася від різкого звуку вхідних дверей, що зачинилися. Павло вже вирушив на роботу, навіть не зазирнувши до спальні. Вона лежала, вдивляючись у стелю, прислухаючись до звичних звуків квартири. З кухні долинав шелест кроків свекрухи — Валерія Романівна вже повним ходом поралася, готуючи собі сніданок. Дар’я повільно підвелася з ліжка, накинула халат і попрямувала до … Читати далі

Коли Софія Петрівна залишалася сам на сам у своїй просторій, але порожній сільській хаті, їй здавалося, що навіть годинник на стіні цокає надто голосно, ніби докоряє за самотність. Чоловік залишив її з малим сином ще на початку дев’яностих, випарувався, мов роса на сонці, не залишивши ні адреси, ні аліментів. Відтоді світ Софії звузився до одного-єдиного … Читати далі

Розлучення перед самими святами — це найкращий подарунок, який чоловік може зробити своїй родині, особливо коли він щиро переконаний, що чинить як порядний чоловік. — Галю, розігрій мені бульйон! — з порога вигукнув Дмитро, струшуючи з коміра пухнастий мокрий сніг. — Поки з роботи добіг, геть змерз. Галина повільно поклала на тумбочку дитячу рукавичку, яку … Читати далі

Тіснота невеликої кухоньки здавалася ще виразнішою, коли згасала остання лампа на стелі. Ніна Петрівна стояла біля електроплити, намагаючись вловити залишки тепла від вихололої конфорки, але чайник так і не закипів. Темрява за вікном опускалася швидко, огортаючи п’ятиповерхівку щільним холодним туманом. Вечори без світла перетворилися на випробування самітністю. Жінка зітхнула, дістала з кишені халата телефон і … Читати далі