«Хоч на одній нозі, але сиди там, бо в Україні тобі нема що робити». Галина мало не зомліла від почутого. Сльози скрапували на чужу землю, яку вона зненавиділа
Галина, заломивши спрацьовані руки, дивилась у вікно, як піднімається сонечко й ніжно всміхається до неї. раптом думки жбурнули її в кінець 90-х років минулого сторіччя. Тоді сонечко так само ясно освічувало їй дорогу, коли покидала Львів. Коли поїзд мчав Галину в чужий край. Жила з донечкою, рано oвдoвiвши. Важко було в ті часи не тільки … Читати далі