Автор Романович
– Василю, ти ж свій, брат рідний… Допоможи. Я знаю, в тебе є, – просила Надя, схрещувала руки, ніби благала не просто про гроші, а про останню надію. Василь мовчав. Йому важко було чути це з вуст рідної сестри. Надя… Продовжити читання →
Коли я зліг, поруч залишилась тільки вона… Моя старенька собака, яка не втікла і не відвернулася. Говорять, справжня відданість пізнається не в радості, а в біді. Раніше я не вірив у це. Поки був міцним, щасливим, оточеним людьми, світ здавався… Продовжити читання →
На широке паркування елітного фітнес-клубу повільно опускався похмурий ранок, а легкий морозець прохолодою пестив щоки перехожих. Микола Семенов впевнено припаркував свій сріблястий Mercedes на виділеному для VIP-клієнтів місці. Його автомобіль, як і сам Микола, випромінював успіх і статус – все… Продовжити читання →
Андрій штовхнув двері квартири плечем, оскільки руки були зайняті. В одній руці — портфель, в іншій — коробка з новим смартфоном, який він купив по дорозі додому. Всередині все стискалося від знайомого почуття провини, але він змусив себе випрямити плечі…. Продовжити читання →
— Мамо, чому так рано встала? — Андрій зайшов на кухню, потираючи очі. — Ще й шостої немає. — Торт сам себе не зробить. — Людмила Дмитрівна вже відділяла жовтки від білків, рухи швидкі, звичні. — Твій ювілей, забув? —… Продовжити читання →
— Скільки вже можна чекати? Третій день пішов! — Тамара Петрівна поставила чашку з чаєм на підвіконня і знову втупилася у вікно. — Подивися, Зіно, знову сидить, не ворухнеться. Наче приріс. На паркуванні перед торговим центром нерухомо сидів великий пес…. Продовжити читання →
– Сашко, Маринка телефонувала! Катя впоралася. Хлопчик, три двісті, п’ятдесят чотири сантиметри. – Чудово! – Питає, чи будеш ти хрещеним? Твоя черга. – Звичайно, без питань. Тетяна поговорила з чоловіком і, скинувши виклик, сіла на диван у вітальні. Ейфорія від… Продовжити читання →
— Мамо, ти серйозно? Я вже розіслала запрошення! Ресторан чекає на оплату! У мене весілля через 2 тижні! Ти не можеш мене підвести! — Кіра не могла повірити в те, що слова матері — не кошмарний сон і не розіграш…. Продовжити читання →
Ярослава вийшла заміж у дев’ятнадцять. Була ще зовсім юною – тендітна, з довірливими очима й сором’язливою усмішкою. Закохалася в Івана, як у кіно – раптово й по-справжньому. А він – простий, роботящий хлопець, старший на шість років. Прийшов свататись із… Продовжити читання →
— Ти розумієш, що залишила голодними цілу купу людей?! – обурювалася в слухавці Алла Прокопівна. – Як тобі не соромно? — Мамо, у мене можуть бути свої справи, – спокійно відповіла їй Олена. – Чи ти так не вважаєш? —… Продовжити читання →