Автор Романович
– Що з твоїм обличчям, Таню? Ти не рада знайомству з майбутньою невісточкою? – Володимир широко посміхнувся і подивився на дружину. – Сплюнь, Володю! Вона лише його… дівчина. Про весілля, слава Богу, мови ще не йшлося! Тетяна закотила очі й… Продовжити читання →
– Що з твоїм обличчям, Таню? Ти не рада знайомству з майбутньою невісточкою? – Володимир широко посміхнувся і подивився на дружину. – Сплюнь, Володю! Вона лише його… дівчина. Про весілля, слава Богу, мови ще не йшлося! Тетяна закотила очі й… Продовжити читання →
Світлана завжди поспішала. Робота, діти, закупи, пробки, дедлайни. Її життя – мов годинник, де кожна хвилина розписана. І якщо хтось питав, як справи, вона відповідала: – Нормально. Працюю. Біжу. Тримаюсь. Вона жила у великому місті, у новобудові з гарним фасадом,… Продовжити читання →
Надія Миколаївна почула про себе багато приємних слів та побажань. Її проводили на пенсію. Вона вже була пенсіонеркою й отримувала пенсію, але зараз йшла з роботи на заслужений відпочинок. Її цінували та поважали, але треба було звільнити дорогу молодим. Та… Продовжити читання →
– Заткни собаку! – репетувала Марина Степанівна зі свого вікна. – Пів години поспіль вже гавкає! Та я б заткнула, якби могла встати. Але лежала під дошками й слухала, як Рекс гавкає без зупинки. Не як завжди – коли побачить… Продовжити читання →
Віра поверталася із роботи. Дорогою вона зайшла в супермаркет, який знаходився неподалік будинку, де вона жила з дванадцятирічним сином Мироном. Два важкі пакети відтягували руки. – Треба все-таки купувати машину, – подумала Віра. Після того, як колишній чоловік забрав собі… Продовжити читання →
..Микола зайшов до кімнати, де, ховаючи обличчя в долонях, сиділа його мати Віра Іванівна… -Мамо, ну що таке?.. – Згадала Ваську, -відповіла, схлипуючи, жінка.. – Та забудь вже свого кота! Його немає. Він не пропаде, приб’ється до когось! Зате в… Продовжити читання →
– Вечеряти будеш? – запитала Ліля, коли чоловік увійшов у кухню і кинув ключі на полицю. – Не буду, – сухо відповів Андрій і пішов у ванну мити руки. – Але ж ти будеш голодний… – Та нічого, я в… Продовжити читання →
– Так, стоп! Він мої гроші проїдав, а тепер я ще йому винна?! З якого переляку? – Він твій батько! – випалила мама. Олена підійняла брови так високо, що чоло стало схоже на гармошку. Мати дивилася їй у вічі, схрестивши… Продовжити читання →
Олексій та Марина товаришували з самого дитинства. Їхні будинки стояли поряд, і після школи вони незмінно йшли однією дорогою, обговорюючи не лише уроки, а й усе, що хвилювало: книги, музику, мрії. Олексій частенько мріяв уголос про те, як одного разу… Продовжити читання →