Романович

Коли син привів нову дружину знайомитись, та насамперед оглянула передпокій і затрималася поглядом на капцях. Стоптані, з тріснутою підошвою – капці Ганни, які перша невістка залишила ще, як була зі  Степаном. І з того часу перевзувалася у них щоразу, як приїжджала з онуками. – А це чиї? – Мілана посміхнулася краєчком губ. Худа, гостра в … Читати далі

— Я йду до іншої. Квартиру залиш, машину теж, — сказав чоловік. За місяць він повернувся, але двері не відчинилися. Світлана поставила перед Антоном тарілку й сіла навпроти. Він навіть не подивився на їжу. Водив виделкою по столу, ніби креслив невидиму мапу втечі. — Я йду, — сказав він. — До Регіни. Давно хотів сказати, … Читати далі

Душне повітря нотаріальної контори здавалося важким, майже відчутним. Віра сиділа на краєчку масивного шкіряного крісла, міцно стискаючи ручки своєї сумки. Навпроти неї, за широким столом із темного дерева, Ігор Валерійович неспішно перебирав щільні аркуші документів. Тишу кабінету порушував лише шелест паперу та монотонний гул кондиціонера. Микола, чоловік Віри, міряв кроками вузький коридор за дверима. Він … Читати далі

Моя свекруха боялася договору дарування житла більше, ніж будь-якої суперечки, і я дізналася чому Лариса помітила це вперше випадково. Вони сиділи на кухні у свекрухи, пили чай, і Костя, між іншим сказав: — Мамо, може, оформимо дарування на квартиру? Щоб потім не було тяганини. Галина Петрівна поставила кухоль на стіл. Не різко, не з грюкотом. … Читати далі

Клавдія сіла на ґанок перепочити. Спина нила, та й ноги втомились. Не “вісімнадцять років” як казав колись її дід. Клавдія тоді не розуміла скільки це, ось тепер усе було гранично ясно – “не вісімнадцять”. Клавдія спостерігала, як Барон лежить біля своєї будки і час від часу відганяє настирливих мух. Поруч стрибає нахабний горобець, краде останні … Читати далі

– Ми будемо жити у тебе, – заявив син з порога, не підозрюючи, чим поплатиться за зухвалість через два тижні. – Тобто вечерю тепер ви готуєте? – дівчина сина поставила на мій кухонний стіл коробку з суші й усміхнулася так, наче повідомляла мені радісну звістку. Я навіть не одразу зрозуміла, що запитання адресоване мені. Була … Читати далі

Офіційно наш шлюб закінчився не скандалом і не розбитим посудом, а фразою, від якої в мене просто заніміли руки. – Дарино, ти чуєш мене взагалі? Я повільно кивнула, хоча в голові стояв тільки сухий, безперервний дзвін. Тарас стояв біля балкона, спиною до мене, упевнено склавши руки в кишені штанів. – Я йду. Мені потрібно нарешті … Читати далі

«Виявляється, ти все ще не віриш мені, хоч ми вже й побралися», — сказав Богдан, відсуваючи незручний стілець на тісній орендованій кухні. «Справа не у вірі, Богдане, а в досвіді», — відповіла Соломія, повільно мішаючи чай і намагаючись приховати тремтіння в руках. Вони жили разом у невеликій орендованій квартирі вже кілька місяців. Готувалися до зимових … Читати далі

Відчинивши двері до квартири свекрухи, Ірина одразу почула дзвінкий, безтурботний сміх. Той сміх, який чомусь одразу відгукнувся в ній дивною тривогою. І не дарма — у вітальні за столом сиділи Єсенія Павлівна та Юлія, а на вухах зовиці неприховано поблискували її, Іринині, сережки з сапфірами. Ірина завмерла просто на порозі вітальні. Ці сережки її чоловік, … Читати далі

Мармурова плитка на підлозі довгого коридору міської поліклініки була витерта до дзеркального блиску тисячами чужих підошов. Любомира сиділа на жорсткому дерев’яному стільці, спираючись потилицею об холодну пофарбовану стіну, і слухала, як у кабінеті навпроти монотонно цокає старий годинник. У свої п’ятдесят один вона почувалася так, ніби прожила щонайменше вік. Суглоби крутило на негоду, а в … Читати далі