Автор Романович

– І що, мама знову тобі переказала гроші? – Марина стояла біля вікна, стискаючи в руках чашку з охололим чаєм. – Ну так… Попросив. Машина ж стара, поламалась, – буркнув Віталік, опустивши очі. – А мені навіть не зателефонувала на… Продовжити читання →

– Галя, зайди до мене. Мій у погребі був і тобі картопельки набрав. Галина повернула до двору сусідки. — Ой, дякую, тітко Марино, я вам обов’язково поверну. — З чого повернешся? Ох, горе ти. Поверне вона. Раніше треба було думати,… Продовжити читання →

Весілля було скромним. Після нього Алла зібрала речі й поїхала в село, яке бачила лише на фото. Село зустріло її тишею, незвичною темрявою вечорами і запахом землі після дощу. Жили вони з Віктором у хаті, яку той збудував власними руками…. Продовжити читання →

– Синку, ти пізніше все зрозумієш, ще й подякуєш мамі, – Петро не раз згадував ці мамині слова і йому було боляче від того, що він тоді прислухався до них. А все могло б бути зовсім по-іншому. У молодості Петро… Продовжити читання →

 До пенсії моя мати остаточно перебралась в село та потроху звикла до менталітету місцевих жителів. А мене, який бував у селі рідкісними наїздами, продовжували дивувати простота та безпардонність трудівників полів. Пів року тому прибилося до будинку кошеня. Худе, брудне. Ходить… Продовжити читання →

Він кілька разів проїжджав повз… Повз дівчину, яка сиділа у візку. Поруч із нею стояв столик, на якому було щось розкладено. Її образ не йшов у нього з голови. І він сам не міг пояснити причини. Ну, дійсно – мало… Продовжити читання →

Олеся зрозуміла, що вона чекає дитину у 16 років. Хто батько дитини вона прекрасно знала – Максим, хлопець, якого вона кохала до безпам’ятства. Хлопець нещодавно повернувся з армії, був відомим ловеласом у їхньому місті. Він красень, який міг закрутити голову… Продовжити читання →

Щоранку, о сьомій тридцять, маленька Юля вибігала з під’їзду старенької п’ятиповерхівки, затягувала на ходу шапку, втискала в рукавичку свою дитячу ручку і бігла до зупинки. Вона знала: автобус приїде рівно о сьомій тридцять п’ять. І якщо спізниться бодай на хвилину… Продовжити читання →

– Жіночко, ви до кого? – Олена незнайомих людей на порозі свого помешкання не любила. – Професійним “біженцям” я не подаю, і набір столових ножів мені не потрібний! – Доброго дня, дочко, – жінка потяглася до неї, мабуть, обійняти хотіла,… Продовжити читання →

– У вас тут ремонт, чи що? – Антоніна Юріївна зайшла до квартири сина і ледве втрималася від того, щоб не скривитися. Максим, високий, сутулий, у поношеній футболці із затертим логотипом якоїсь відеогри, почухав потилицю і широко посміхнувся. – Майже…. Продовжити читання →