Романович

— Діти бувають і тягарем, — сказала якось мати. Осінній вечір над Києвом розгортався повільними, густими сутінками, зафарбовуючи старі столичні каштани та тихі двори у мідні відтінки, від яких віяло спокоєм і водночас легкою прохолодою. У своїй просторій трикімнатній квартирі, розташованій у спокійному спальному районі столиці, Світлана саме завершувала черговий робочий день, прибираючи у своєму … Читати далі

— На город треба їхати, бо мама скаже, що ми невдячні діти і через нас у неї підскочить тиск, — сказав Назар, натягуючи старі витерті джинси. — А якщо я поїду, Назаре, то тиск підскочить у мене, спина відмовить остаточно, і додому в неділю ввечері ти потягнеш не дружину, а мішок із суцільними скаргами, — … Читати далі

У просторій кухні київської багатоповерхівки на Оболоні панувала напружена тиша, яку порушувало лише потріскування смаження на сковорідці. Світлана невпевнено перевертала дерев’яною лопаткою домашні сирники, намагаючись зробити їх ідеально рум’яними, поки на сусідній конфорці доходила до кипіння турка з ароматною кавою. Вона вже третю хвилину намагалася не дивитися на чоловіка своєї сестри, який сидів за столом … Читати далі

Костя щойно збирався сказати, що вони з Юлею їдуть відпочивати, як мамин голос у слухавці вже сповістив: «Синку, нехай твоя Юля готується як слід зустрічати гостей!» Анжела Леонідівна звучала так радісно, немов він телефонував не з буденними новинами, а щоб повідомити щось надзвичайно важливе. Костя ще не встиг отямитись від почутого, а мати вже продовжувала, … Читати далі

Цей рік для Тетяни був важким. Спочатку пішла із життя її тітонька, їй хоч і було за дев’яносто, але ще зовсім недавно вона була сповнени сили. Покрикувала на всіх, виявляла невдоволення, та, як завжди, себе в приклад ставила. – Ти чого, Тетяно, лінива така? Спиш уранці довго, а грядки не полоті? Я в твої роки … Читати далі

— Ти не будеш сидіти за столом з усіма, як звичайна гостя на дні народження власного батька! Чи ти думала, що просто прийдеш і просто сядеш склавши руки? — голос мами у слухавці звучав щиро здивованим, ніби вона щойно зловила мене на якійсь дитячій витівці. Я стояла серед своєї тихої кімнати, тримаючи телефон біля вуха, … Читати далі

Короткий, наполегливий дзвінок у двері пролунав якраз тоді, коли Оксана витирала зі столу останні крихти після сніданку. Вона навіть не встигла глянути на годинник, але й так усе було зрозуміло: субота, десята ранку – це могла бути тільки Світлана Анатоліївна. — Андрію, здається, твоя мама вже тут, — покликала Оксана в бік спальні, намагаючись, щоб … Читати далі

До Семена Войтюка друг приїхав. П’ятнадцять років не бачились. Здружилися ще в армії. Так міцно потоваришували, що всі ці роки, хоч зрідка, але переписувалися, листівки до свята слали. І ось наважився армійський друг Семена взяти законну відпустку і пів країни на автобусі проїхати, та дістатись до малої батьківщини дружка свого. Семен із вечора заснути не … Читати далі

Мишко повільно ходив по квартирі, не знаходячи собі місця. Він відчував, що це новий поворот у долі. А що за цим поворотом, подарунок долі чи неприємний сюрприз? За вісімнадцять років, прожиті Мишком на цьому світі, неприємні сюрпризи були частішими аніж подарунки. Він був слабий з дитинства. Його тато, Роман Миколайович, був людиною далеко не бідною. … Читати далі

— Зраду чоловікові я ніколи не пробачу, — казала колись катерина. Осінній вечір над Києвом розгортався повільними, густими сутінками, зафарбовуючи спальні райони та старі столичні каштани у глибокі мідні відтінки, від яких віяло затишком і водночас якоюсь незрозумілою, прихованою тривогою. У передпокої затишної квартири на Позняках Максим саме застібав міцну дорожню сумку, ретельно перевіряючи, чи … Читати далі