Романович

— Надіє, ти що, шкодуєш для рідні відро помідорів і пару мішків картоплі? Земля ж спільна, дідівська, вона на всіх родить! Ці слова прозвучали так просто і буденно, ніби мова йшла про склянку холодної колодязної води у спеку. Надія стояла посеред стежки між рівними рядами томатів. У руках вона тримала звичайне пластикове відро, вщерть наповнене … Читати далі

Земля на труну падала з глухим, мокрим стуком, від якого всередині все стискалося в тугий вузол. Листопад у наших краях ніколи не вирізнявся милосердям: крижаний дрібний дощ сік обличчя, перетворюючи глину під ногами на липке місиво. Я стояв біля краю ями й дивився, як зникає на глибині двох метрів дубове віко, під яким лежав Петро … Читати далі

— Доню, зустрічай гостей, відтепер ми житимемо не самі! — весело гукнула з коридору Ярослава, скидаючи туфлі. — Познайомся, це мій чоловік серця. Соломія повільно вийшла зі своєї кімнати, тримаючи в руках телефон, і завмерла в передпокої. Поруч із матір’ю стояв підтягнутий, гладко поголений молодик у модному пальті й з білосніжною усмішкою. — Твій чоловік? … Читати далі

Наталя стояла в центрі своєї просторої світлої зали, безпорадно дивлячись на розкидані на м’якому дивані речі та намагаючись упіймати хоча б краплину свіжого повітря, яке чомусь раптово зникло в зачиненій кімнаті. У її тремтячих руках усе ще затиснутий телефон, з динаміка якого лунали довгі монотонні гудки після щойно завершеної важкої розмови з матір’ю чоловіка. За … Читати далі

– Та скільки можна, Сергію?! Він знову просить сто п’ятдесят тисяч! У мене автомайстерня у заставі, Інна зі мною другий місяць не розмовляє, а він знову: – Вітю, рятуй, у мене міжнародна угода горить, через тиждень віддам із відсотками! – голосний, тремтячий від гніву голос старшого сина Віктора долинув з відкритого вікна літньої кухні. – … Читати далі

— А що такого? Ваш тато там усе одно нікого не знає, йому яка різниця, де борщ з’їсти! Саме цю фразу я почула наступного ранку після весілля, коли намагалася зрозуміти, як найріднішу для мене людину можна було посадити в самому темному кутку біля дверей кухні. А ще через дві години мій батько, який за все … Читати далі

— Та ти сама себе чуєш? — голос Софії зірвався на хрипкий шепіт, ніби вона боялася розбудити весь будинок, але стриматися вже не мала жодних сил. — Ти говориш «вона просто втомилася», а я тричі за цей тиждень зривалася з наради, бо твоя мати знову вигадує чергову драму в телефоні! Мені доводиться кидати всі робочі … Читати далі

– Це моя наречена, Варя. Знайомся! – з гордістю сказав Микита, відчиняючи двері до квартири і зустрівши в передпокої молодшу сестру. – Що у неї з волоссям, воші? Чи вона перехворіла на щось? Мама каже, що пристойні дівчата повинні із косами ходити! – примружившись, спитала десятирічна Даша у брата. Варя трохи зніяковіла, не чекаючи такого … Читати далі

— Віддавай ключі від батьківської хати й землі, раз у тебе совісті нема рідну матір на поріг пустити! Тітка Галина кричала так завзято, ніби мою свекруху цілий місяць тримали десь у темному льосі, а не вона сама спокійно сиділа у своїй затишній міській квартирі та дивилася вечірні передачі. Голос родички прокотився поміж парканами нашого садівничого … Читати далі

Осінній ранок видався туманним, липким і непривітно сірим. У тісній кухні трикімнатної квартири на восьмому поверсі пахло вистиглою олією та свіжоспеченим тістом. Старий Григорій Семенович сидів на краєчку табурета, притулившись худими ліктями до клейонки, на якій відбилися круглі сліди від гарячих чашок. Його пальці, покарьожені багаторічною працею на землі, тремтіли. Він підвів каламутні, вицвілі очі … Читати далі