Романович

— Соломіє, ми добу в дорозі, а ти поставила перед нами саму кашу? Я думала, хоч котлети будуть, салат якийсь, домашня випічка. Ми ж не щодня до тебе приїжджаємо. Тітка Оксана відсунула тарілку й обвела маленьку кухню таким поглядом, наче господиня навмисне сховала святковий стіл у сусідній кімнаті. Поряд сидів її тридцятирічний син Богдан. Він … Читати далі

– Мамо, ти серйозно? – голос Сергія здригнувся, але він намагався це приховати. Він стояв у дверному отворі, з пакетом із «Копійочки» в одній руці та телефоном в іншій. Сонце гріло в спину – силует здавався ширшим, ніж він був насправді. Двадцять років. Худий, сутулий, брови будиночком – точнісінько, як у батька в молодості. Тільки … Читати далі

— Це моя квартира, Галино Сергіївно. Подарунок особисто мені, а не всій вашій родині. Хіба це не очевидно? — запитала Дар’я, повільно опускаючи чашку на стіл. Свекруха, Галина Сергіївна, що сиділа навпроти, аж примовкла на мить. Досі вона трималася дуже впевнено, говорила тоном справжньої господині, розмахуючи рукою над кухонним столом, наче розплановувала життя цілого будинку, … Читати далі

— Мамо, я довго пояснювати не буду. У суботу приїду з Максимком. Нам треба десь пожити. Підготуйте кімнату, а тітка Ганна нехай поки перебереться на кухню. Там диван розкладається. Світлана Андріївна так і залишилася стояти біля плити з дерев’яною лопаткою в руці. На сковороді тихо підрум’янювалися сирники, на столі вистигав чай, а з телефона долинав … Читати далі

— Сім’я — це коли дивляться в один бік, а не коли один одного дурять перед обідом, — мовив Василь і посунув порожню тарілку на край столу. — То ти зараз про роботу чи про наше життя таке кажеш? — запитала Галина, підливаючи йому в горнятко теплого узвару. — Про роботу, звісно. А ти вже … Читати далі

– Я нікуди не поїду, у мене тут елітна розсада прижилася! Олеся намертво вчепилася в дерев’яні перила веранди, загороджуючи прохід. – Місяць тому я попереджала, – Іра звірилася з часом на екрані телефону. – Термін вийшов. Збирайте речі! – Та начхати ми хотіли на твої терміни! – подав голос Андрій. Він спустився зі сходів. На … Читати далі

— Олено, а де той сливовий джем, який ти влітку варила? Не ховай від мене їжу, я ж не щодня до вас приходжу. Лідія Василівна вже втретє за недільний обід простягнула руку до вазочки з домашнім печивом. Олена саме несла з кухні чайник і зупинилася біля столу. Поряд сидів її чоловік Роман, який мовчки дивився, … Читати далі

Осінній вечір опускався на місто повільно, кутаючи вулиці у сиру мряку, а в квартирі Олени Василівни панувала така глуха тиша, що було чути цокання старого годинника на стіні. Жінка сиділа за круглим столом, накритим святковою лляною скатертиною, яку вона діставала лише в особливі дні. Поряд стояла кришталева ваза з цукерками, на тарілці підсихав акуратно нарізаний … Читати далі

— Я вам усе життя віддала, а тепер навіть на звичайні краплі від тиску мушу позичати по сусідах? Галина Степанівна з глухим стукотом зачинила дверцята старої навісної шафки. Дістала закопчений чайник із жовтим накипом на стінках і важко поставила його на плиту. Газ спалахнув нерівно, засичав, пускаючи бліде синє коло. За столом мовчки сидів Назар, … Читати далі

– Квартиру батьки віддадуть Кирилу, – сказала свекруха. – У нього троє дітей, а у вас із Андрієм усе є. –  У нас іпотека, Валентино Петрівно! – Зате ви працюєте. Ольга тоді промовчала. Вона ще не знала, що невдовзі станеться таке, після чого Кирило сам попросить матір поділити квартиру між братами. *** – Андрію, треба … Читати далі