Романович

— М’ясо зараз дороге, Галю, тобі й макаронів вистачить, а чоловіку треба сили мати, він же родина і опора, — спокійно сказала свекруха, викладаючи синові на тарілку найкращі шматки запеченої буженини, а мені підсовуючи миску з порожніми ріжками. Я застигла з виделкою в руці й відчула, як усередині все просто холоне від сорому й образи. … Читати далі

Дзвінок у двері пролунав уже після дев’ятої. Олеся саме вкладала шестирічного Данилка, тому відчинила не одразу. На сходовому майданчику стояв Артем. Біля його ніг лежала дорожня сумка, куртка була пом’ята, а сам він виглядав так, наче кілька ночей поспіль майже не відпочивав. За останні три роки колишній чоловік приходив лише по сина, завжди телефонував заздалегідь … Читати далі

Віра Андріївна вийшла з ліфта на своєму поверсі і спочатку побачила на майданчику відчинену валізу з інструментами. Поруч із її дверима стояв незнайомий чоловік у сірій куртці. Він підбирав насадку до шурупокрута. Її чоловік Андрій стояв поруч із ним. – Ну що там? – нервово поцікавився він. – Циліндр заїло, – незворушно озвався майстер. – … Читати далі

Дощова вода струменіла шибками старої кав’ярні, розмиваючи обриси вечірнього міста. Мирослава сиділа навпроти своєї старшої сестри Тетяни, нервово крутячи на безіменному пальці тонке срібне кільце, зовсім не схоже на те, яке їй учора простягнув Вадим. – Він покликав мене заміж, – глухим голосом вимовила Мирослава, опустивши очі в чашку з охололим чаєм. – Просто дістав … Читати далі

За святковим столом Лідія Андріївна втретє потягнулася до хлібниці. Я глянув на неї – зараз скаже. Завжди так: пауза, хлібниця, потім фраза, від якої шматок у горло не лізе. Так і сталося. – Філіпе, – вона поставила хлібницю назад, навіть не взявши хліба, – а ти не забув, що я тобі на день народження подарувала? … Читати далі

Запах корвалолу, сушеної м’яти і старого полірованого дерева вивітрився з квартири лише на дев’ятий день після похорону. Оксана стояла посеред крихітної кухні, притулившись стегном до обшарпаного підвіконня, і дивилася, як за вікном сірий березневий дощ розмиває залишки брудного снігу на подвір’ї старої «сталінки». У руці вона тримала важкий латунний ключ із химерною кустарною насічкою. — … Читати далі

Запах смаженої цибулі й лаврового листя в’їдався у фіранки нашої орендованої трикімнатної квартири так щільно, що часом мені здавалося: ним просякли навіть мої робочі піджаки. Це був фірмовий запах моєї свекрухи, Галини Петрівни. Вона називала це «домашнім затишком», а я відчувала в цьому задушливий зашморг, який затягувався на моїй шиї щодня трохи міцніше. Ми з … Читати далі

— Іро, я давно хотів із тобою поговорити. Тільки вислухай до кінця, добре? Мені здається, ми надто прив’язалися до побуту й забули, що кожен із нас окрема людина, — Павло відсунув порожню тарілку, поклав телефон екраном донизу й зручніше вмостився на стільці. — Ми сімнадцять років разом. Може, вже час дати одне одному більше свободи? … Читати далі

П’ятнадцять років я була для Вадима людиною-невидимкою з неприємним запахом старого будинку. Знаєте цей тип погляду? Коли чоловік дивиться не на тебе, а крізь твоє ліве плече, ніби там, за шпалерами у вицвілих волошках, показують щось значно змістовніше за твою присутність. — Мамо, ну не починайте, — казав він щоразу, коли я просто заходила до … Читати далі

— Ти закриєш свою кав’ярню на суботу, бо весілля в рідної сестри твого чоловіка буває раз у житті, а з рідні грошей не беруть, — свекруха сказала це так просто, ніби просила передати хліб за вечерею. Я завмерла з виделкою в руці. Потім повільно поклала її на край тарілки. — Любове Степанівно, ви жартуєте? — … Читати далі