Романович

Олена Іванівна вже втретє переставляла кришталеву вазу з крихкими трояндами в центрі столу. День народження — це завжди привід для роздумів, а шістдесят п’ята осінь у житті вимагала особливого підсумку. Вона пройшла крізь перукарню, зробила елегантну зачіску, одягла найкращу сукню, яку колись привезла з Неаполя, і розставила делікатеси, куплені на власну пенсію та залишкові заощадження. … Читати далі

Я не нянька для твоїх дітей: новий чоловік відмовився допомагати, поки я лежала в лікарні — після виписки його ключі залишилися на тумбочці. Коли лікар сказав, що операції не оминути, я зателефонувала Андрієві першою. Не мамі, не подрузі — йому. Чоловікові. Людині, яка чотири місяці тому наділа обручку мені на палець і пообіцяла бути поряд. … Читати далі

— Не підходь до мене, Артеме, — твердо мовила я, зупиняючи його рухом руки. — Випадковість — це спіткнутися на сходах. A зустрічатися з моєю власною сестрою за моєю спиною три місяці й удавати турботу — це свідомий вибір.  Ми з Артемом зустрічалися понад три роки. Він працював керівником відділу у фінансовій компанії — завжди … Читати далі

— Мамо, ти що, з глузду з’їхала?! — вигукнув він. — Це ж мої гроші! Це майже сорок тисяч доларів! Ти не маєш права віддавати мою машину їй! Ми з Максимом прожили разом майже десять років. У нас росли чудові двійнята — дев’ятирічні Андрійко та Софійка. Збоку наша родина здавалася зразковою: впорядкований побут, хороша робота … Читати далі

— Олексію, ти добре подумав? — неодноразово казала свекруха моєму чоловікові йому у приватних розмовах, про які він мені згодом розповідав. — Брати чужу дитину? Ти ж не знаєш, які там гени! Які там коріння!  Ми з Олексієм прожили в шлюбі сім років. Це були роки, наповнені взаємоповагою, спільними мріями, легким гумором і глибокою підтримкою. … Читати далі

— Ну що ж, доню… — зітхнула моя мама, склавши руки. — Змарнувала ти найкращі роки. Не стала зразковою дружиною та матір’ю, змарнувала своє жіноче життя. Тобі вже двадцять п’ять, а ти все про якісь книжки та проекти думаєш. Коли мама виголошувала свій тост, побажавши братові великого кохання, а мені порадивши вчитися краще готувати для … Читати далі

— Яка ж я була нерозумна, що хоч на мить могла припустити, ніби Роман здатен зрадити мені Мені соромно за власну сумнівність, адже він довів свою вірність і чесність без жодного коливання. A от сестра, яка просто не змогла пережити, що молодша отримує пропозицію руки та серця раніше за неї… Що ж, відтепер ми просто … Читати далі

Літня духота панувала над подвір’ям уже другий тиждень, висушуючи траву й змушуючи навіть важких сільських котів шукати порятунку в глибокій тіні під порічковими кущами. Проте в літній кухні родини Ковальчуків панувала зовсім інша атмосфера. Там кипіла пара, повітря було густо насичене різким ароматом оцту, часнику, сушеного кропу та гіркуватого листя хрону. Марія вже третю годину … Читати далі

Зоряна обережно розправляла у дорожній валізі легкі літні сукні, намагаючись не пошкодити делікатну тканину, коли в передпокої раптом пролунав настійний, різкий дзвінок у двері. До поїздки в омріяну відпустку залишалося зовсім мало часу — таксі до вокзалу мало прибути з хвилини на хвилину. Вона випрямилася, струсонула легке довге волосся і вийшла з кімнати до коридору. … Читати далі

— Ти ще мала й нічого не розумієш у житті, — суворо відрізала мама. — А я бачу людей наскрізь. Тож май на увазі: більше жодних подруг без мого відома. Я не дозволю влаштовувати з нашого дому ярмарок наречених!  Мама щиро вірила, що жодна з моїх шкільних подруг не приходила до мене просто так, вбачаючи … Читати далі