Романович

— Забирайте свої клунки – і геть! Негайно ж! — І не подумаю! — Зінаїда Аркадіївна з показною незворушністю осіла на стілець, склавши пухкі руки на грудях. — Я тепер тут мешкатиму. Ігорю! Ігорочку, вийди-но до жінки, розкажи їй все!

Автор

— Що ти тут витворяєш?! — Даша зірвалася на хрип, щойно переступила поріг власної квартири. У ніс ударив густий, нудотний запах корвалолу. У передпокої, просто на її улюбленому світлому килимку, який вона щотижня прала вручну, громадилися три величезні картаті сумки. З однієї стирчав поламаний торшер. Але найгірше було інше. На підвіконні в кухні зяяла порожнеча. … Читати далі

— Ти справді думаєш, що така вся з себе принципова? — процідив мій чоловік, , визивно склавши руки на грудях і насолоджуючись власним удаваним високим становищем. — Ах, я ж для тебе поганий, бо подивився на іншу жінку?! Так це тому, що ти сама після появи дитини на жінку не схожа! Подивіться на неї — ні зачіски нормальної, ні вбрання!

Автор

— Ти справді думаєш, що така вся з себе принципова? — процідив мій чоловік, , визивно склавши руки на грудях і насолоджуючись власним удаваним високим становищем. — Ах, я ж для тебе поганий, бо подивився на іншу жінку?! Так це тому, що ти сама після появи дитини на жінку не схожа! Подивіться на неї — … Читати далі

Мамо, ну не починай, прошу тебе, — у голосі Тетяни з’явилися ті самі суворі, металеві нотки, якими завжди розмовляв її батько. — Нормально ж живете, як усі люди. Чого ти воду колотиш? Тато працює, копійку в хату несе. Не п’є, хату не розносить. Зараз у багатьох гірше. Он у нашої знайомої чоловік взагалі зібрав речі й пішов. Цінуй те, що маєш. Все, мені час бігти, керівник кличе. Я повільно опустила руку з телефоном. «Цінуй те, що маєш». А що саме я маю? Двокімнатне помешкання, де щодня повторюється один і той самий сценарій, та чоловіка, який сприймає мене як частину меблів? — Чого ти там застрягла? — Василь знову подав голос із кімнати. — Вечерю вже скоро подаси? — А ти що, цілий день нічого не їв? — запитала я, входячи до кімнати. — Та я тільки-но приліг відпочити. Зміна була важка, виснажився. Зміна в нього — доба через три. Виходить, що три дні поспіль він відпочиває вдома. Але цей відпочинок якийсь бездушний, порожній, ніби людина просто чекає, поки мине час

Автор

— Галино, а де це ваша половина? — запитала сусідка, спостерігаючи, як я тягну з магазину важкі пакети. Веревки від торб боляче врізалися в пальці, але я з останніх сил випростала спину й вдала, що мені зовсім не важко. Я хотіла за звичкою відмахнутися й сказати щось про його зайнятість чи втому після роботи, але … Читати далі

— Слухай, мені мама тільки-но телефонувала. Плаче, каже, що ти їй із Миросею бачитися взагалі не даєш. Я, звісно, далеко не все знаю. Але ну як так, Оленко? Це ж її перша онучка. Мама каже, що постійно пропонує вам допомогу, посидіти з дитиною хоче, а ви з Тарасом кожного разу відмовляєтеся й двері перед нею зачиняєте.

Автор

— Слухай, мені мама тільки-но телефонувала. Плаче, каже, що ти їй із Миросею бачитися взагалі не даєш. Я, звісно, далеко не все знаю. Але ну як так, Оленко? Це ж її перша онучка. Мама каже, що постійно пропонує вам допомогу, посидіти з дитиною хоче, а ви з Тарасом кожного разу відмовляєтеся й двері перед нею … Читати далі

— Ти неймовірно турботлива дочка, Оленко, — Андрій лагідно всміхнувся, але в його голосі прозвучали легкі роздуми. — Хоча, зізнатися, я досі іноді дивуюся. Ти робиш для неї абсолютно все. Найкращі ліки, дорогі санаторії, щотижневий закуп купованих екологічних продуктів, ремонт у її квартирі… Але коли ви зустрічаєтеся, між вами ніби кам’яна стіна. Ти ніколи не ділишся з нею тим, що відбувається у тебе на душі.

Автор

— Ти неймовірно турботлива дочка, Оленко, — Андрій лагідно всміхнувся, але в його голосі прозвучали легкі роздуми. — Хоча, зізнатися, я досі іноді дивуюся. Ти робиш для неї абсолютно все. Найкращі ліки, дорогі санаторії, щотижневий закуп купованих екологічних продуктів, ремонт у її квартирі… Але коли ви зустрічаєтеся, між вами ніби кам’яна стіна. Ти ніколи не … Читати далі

— Ех, Оксано, ти завжди думаєш тільки про прагматичні речі, про свої цифри та звіти! — зітхала свекруха, вишукано промокаючи губи серветкою. — У житті має бути місце для краси, для високого відпочинку! Вадимчик мене розуміє, у нього тонка душевна організація.

Автор

— Ех, Оксано, ти завжди думаєш тільки про прагматичні речі, про свої цифри та звіти! — зітхала свекруха, вишукано промокаючи губи серветкою. — У житті має бути місце для краси, для високого відпочинку! Вадимчик мене розуміє, у нього тонка душевна організація.  оли людина п’ятнадцять років вважає твою мовчазну підтримку належним, вона щиро дивується, чому ти … Читати далі

Зайшовши у квартиру Тетяна придивилася й не повірила власним очам. Взуття, яке зазвичай хаотично лежало біля дверей, було акуратно розставлене за розміром. На килимку не було жодної порошинки. Вона ступила до коридору й зазирнула у вітальню. Квартира сяяла! На журнальному столику, де зазвичай накопичувалися шкільні зошити, олівці та іграшки, панував ідеальний порядок. Підлога була вимита до блиску, і навіть старий килим виглядав так, ніби його ретельно вичистили щіткою. Дитячі іграшки, які раніше доводилося збирати зі скандалами, рівними рядами стояли на полицях стелажа. Перша думка, яка спала Тетяні на думку — це суміш страху та надії. Вона подумала, що, можливо, без попередження приїхала її мати з села. Бабуся іноді робила такі сюрпризи, коли дізнавалася, що доньці зовсім важко. «Мабуть, це вона вирішила допомогти й навести лад», — промайнуло в голові Тетяни. Та саме в цю мить двері кухні відчинилися, і звідти навипередки вибігли Андрійко й Маринка. Вони були в домашньому одязі, їхні щоки палали рум’янцем, а на носиках Маринки Тетяна помітила плямку від сажі чи нагару. — Мамо! Ти прийшла! — в один голос вигукнули вони

Автор

Літній вечір дихав важкою, душною спекою, яка зазвичай передує грозі. Повітря здавалося настільки густим, що його можна було торкнутися руками. Тетяна йшла вулицею, майже не відчуваючи під собою асфальту. Ноги були наче з вати, а в грудях тиснув важкий, свинцевий ком. Вона верталася з роботи, і кожний крок давався їй із неймовірним зусиллям, ніби вона … Читати далі

Чоловік випадково обронив ключі. Серед них виявився той, якого я не знала. Квартира, гараж, машина – я знала кожен з них. Але цей був іншим. Невеликий, з незвичною насічкою, потертий від частого використання. І я вирішила з’ясувати, від чого він.

Автор

Чоловік випадково обронив ключі. Серед них виявився той, якого я не знала. Квартира, гараж, машина – я знала кожен з них. Але цей був іншим. Невеликий, з незвичною насічкою, потертий від частого використання. І я вирішила з’ясувати, від чого він. Олівія затамувала подих, розглядаючи незнайомий ключ у ранковому світлі з вікна. Чому за п’ять років … Читати далі

Твій брат просто швидше схватив ту квартиру, — хвилювалася мати. — У нього зараз серйозні життєві обставини, — пролунав з динаміка смартфона різкий, безапеляційний голос. Олена стояла посеред своєї орендованої квартири у Львові. За вікном гучно тарабанив осінній дощ, стікаючи довгими краплями по склу. Вона міцно стискала телефон біля вуха. — Мамо, — повільно і тихо вимовила Олена, намагаючись опанувати себе. — А хоча б просто зателефонувати мені, запитати мою думку ви не могли? — Ой, починається! — роздратовано фиркнула Ганна на іншому кінці. На фоні гучно працював телевізор, хтось брязкав посудом. — Ми ж родина, а не якісь там чужі люди, щоб офіційні дозволи одне в одного випрошувати! Тобі та нерухомість навіщо взагалі здалася? Ти ж у Львові тепер мешкаєш, працюєш у своєму інституті. А брату треба! — Але ж це квартира бабусі Надії, — спробувала заперечити Олена. — Все, я не маю часу на ці порожні балачки! Богдану треба робити ремонт, і крапка! — різко відповіла мати, і в телефоні пролунали короткі гудки

Автор

— Твій брат просто швидше все організував. У нього зараз серйозні життєві обставини, — пролунав з динаміка смартфона різкий, безапеляційний голос матері. Олена стояла посеред своєї орендованої квартири у Львові. За вікном гучно тарабанив осінній дощ, стікаючи довгими краплями по склу. Вона міцно стискала телефон біля вуха. — Мамо, — повільно і тихо вимовила Олена, … Читати далі

Макарони справді смачні. І кабачкова ікра домашня. А до чаю ви цукерки принесли. Давайте просто посидимо. Ситуація була незвичною, але це розрядило обстановку. Вадим раптом посміхнувся. — А що? Прості макарони — це чудово! Настю, ти молодець. Маєш власний характер. Поважаю. Сергію, діставай напої, будемо спілкуватися. За твоє нове взуття, Настю! Гості, відчуваючи певну незручність, але бажаючи підтримати господарку, почали сідати за стіл. Сергій стояв мовчки. Його задум про ідеальне свято змінився зовсім іншим сценарієм. Він мовчки дістав пляшку, яку берег для цієї події, і розлив по келихах. — За іменинницю! — мовив Вадим. — Настю, взуття гарне. Правильно зробила. Вечір пройшов спокійно. З’їли макарони з ікрою та хлібом, випили по келиху й скуштували цукерки. Розмова вдалася. Жінки підтримали Настю, а чоловіки намагалися жартувати й поводитися гречно. Сергій сидів мовчки й майже не піднімав очей.

Автор

— Де гроші, які я тобі дав на застілля? Ти список взагалі відкривала? Я ж чітко сказав: червона риба, хороша нарізка, сири з пліснявою, м’ясне! А ти мені що про якісь звичайні продукти розповідаєш? Сергій стояв серед кухні, спираючись руками на бік, і дивився на дружину з обуренням. Настя сиділа за кухонним столом і перебирала … Читати далі