Романович

Телефонний апарат на тумбочці в коридорі дзеленчав так монотонно і сухо, наче вимагав негайної розплати за кожну секунду тривоги. Світлана стояла біля дверей спальні, затиснувши слухавку плечем, і дивилася на свою матір. Ганна Василівна сиділа на ліжку, не маючи змоги лягти, важко хапала ротом густе, задушливе нічне повітря і притискала обидві тремтячі долоні до грудей. … Читати далі

Золотаві промені літнього сонця повільно котилися за обрій, залишаючи на верхівках садів довгі тіні передосіннього надвечір’я. У затишній міській квартирі панувала спокійна тиша, яку раптово розірвав дзенькіт мобільного телефона. Тася сиділа за кухонним столом, наливаючи свіжозаварений чай у керамічні чашки, коли її доросла донька Кристина обережно відклала книгу на підвіконня і стривожено подивилася на матір. … Читати далі

Рідня вимагала, щоб я «увійшла в становище» і дала грошей. Але одна фраза поставила крапку На весіллі, коли моя троюрідна тітка Люся намагалася непомітно згребти зі столу до своєї бездонної сумки нарізку осетра і майже два кілограми цукерок, мій новоспечений чоловік Гліб не став влаштовувати з’ясування стосунків. Він лише підійшов до неї, галантно простягнув пластиковий … Читати далі

— Звикай, Надійко, ця хата тепер наша, змирися і не влаштовуй драм перед людьми! Саме так мені сказала зовиця, стоячи на моєму власному порозі у моїх старих гумових калошах. Я стояла перед замкненими дверима і не могла повірити власним очам. Ключ увійшов у шпарину лише до половини і вперся, наче в глуху стіну. Я витягла … Читати далі

Ксюша присіла біля розлогої сосни й не повірила своїм очам: ціла грибна сімейка білих красувалася біля самого коріння, немов хтось спеціально вишикував її в ряд. Тепле вересневе сонце пробивалося крізь густі крони ялин і сосен, створюючи химерну гру світла й тіні на замшілій землі. У повітрі стояв густий аромат хвої, змішаний із запахом прілого листя … Читати далі

Золотисте надвечір’я лагідно заливало мальовниче наддніпрянське садове товариство, де кожне столітнє дерево, кожен кущ смородини та кожна вузенька стежина дихали теплими спогадами про минулі роки, наповнені батьківським піклуванням і тихими родинними вечорами. У затишному подвір’ї напруга висіла в повітрі густою, майже осяжною туманною пеленою, не залишаючи ані найменшого місця для звичного вечірнього спокою. Зоряна стояла … Читати далі

– Забирайте вашого годувальника, у вас же сорок років стажу! – голосно промовила Женя, зробивши крок назад по сходовому майданчику. У руках свекруха тримала поліетиленовий кульок, туго стягнутий гумкою. Раїса Гаврилівна не збиралася тупцювати на порозі. Вона одразу протиснулася вперед, обдавши передпокій запахом нафталіну та дешевого господарського мила. – Аркадія вдома немає, – сказала Женя … Читати далі

Свекруха роздавала врожай з моїх 12 соток: я забрала в неї ключі У п’ятницю я приїхала на дачу після роботи, відчинила хвіртку своїм ключем і зупинилася: під навісом стояли три відра, а на грядці з полуницею не було жодної стиглої ягоди. Я ще подумала, що це сусідські, але відра виявилися мої, з синьою ізоляційною стрічкою … Читати далі

Старі двері моєї квартири на четвертому поверсі хрущовки мали звичку глухо гудіти від протягу, але цього разу стукіт був іншим. Нервовим, дрібним, ніби хтось стукав не кісточками пальців, а обручкою. Я саме перебирала висушену м’яту. Зелені сухі листочки кришилися в пальцях, наповнюючи кухню гіркуватим літнім спокоєм. Десять років самотності навчили мене тиші. Тиша не зраджує, … Читати далі

Галина сиділа біля вікна та розглядала пожовклі від часу фотографії. Ось тітка Маргарита у своєму улюбленому кріслі, а ось вони разом на ґанку старого будинку під час останнього приїзду на травневі свята. Хто б міг подумати, що через два місяці після цього знімка все так обернеться. — Ну скільки можна копирсатися в тих паперах? — … Читати далі