Романович

Все почалося з того, що я вийшла на пенсію і вирішила на дачі вирощувати помідори. Чомусь усе життя мріяла саме про це. Мені здавалося, що немає нічого затишнішого, ніж ранній ранок, запах вологої землі, теплиця, у якій поволі наливаються сонцем червоні плоди. Коли ти все життя працюєш бухгалтером на великому підприємстві, твій світ складається зі … Читати далі

Італійське сонце здатне зігріти кістки, але воно безсиле проти холодного смутку, що роками відкладається на дні душі. Мар’яна заплющила очі й на мить дозволила собі вдихнути гаряче повітря неаполітанського передмістя. Вона працювала вже понад вісім років. Це була важка праця, де кожне зароблене євро давалося потом, вислуховуванням чужих примх і постійною тугою за домівкою. Проте … Читати далі

— Нам треба прийняти важливе сімейне рішення, — розпочав Денис, дивлячись прямо на мене. — Мама вирішила здавати свою двокімнатну квартиру в оренду. Гроші зараз потрібні, та й їй одній у тій квартирі сумно. Тому від завтрашнього дня вона буде жити з нами.  Він настільки легко розпланував моє життя у моїй же власній квартирі, що … Читати далі

— Я ділилася з ним тим, що було для мене перемогою, над чим я працювала щодня впродовж трьох років, а у відповідь отримала лише зверхню посмішку й знецінення. У цей момент я чітко зрозуміла: він бачить у мені не особистість зі своїм досвідом, а просто зручний матеріал для побудови власного ідеального життя. Осінь вступала у … Читати далі

У Івана пішла із життя  дружина  Соломія. Зненацька – вранці не встала сніданок подати. Він потихеньку сам зібрався та на роботу пішов, а в обід, прийшовши додому, побачив дружину в тій же позі на ліжку,  що і вранці: руки під щокою човником складені, ноги підігнуті, – наче  спить, тихо та мирно. Підійшов, доторкнувся, а вона … Читати далі

Марина поспішала, запізнюючись на зустріч. Подруга зателефонувала вранці й сказала лише одне: «Ти маєш мене вислухати». Коли Марина сіла навпроти, та довго мовчала, а потім вимовила лише одну фразу. — Я була з Сашком. Три слова. Їх вистачило, щоб земля пішла з-під ніг. Марина дивилася на Емілію — свою найкращу подругу вже п’ятнадцять років — … Читати далі

— Розкажи мені правду, батьку, бо інакше я просто зберу речі й більше ніколи сюди не повернуся Олесь стояв посеред старої хати й дивився на батька. Йому було тридцять п’ять, але в цю хвилину він знову почувався п’ятирічним хлопчиком, якому просто відмовляли у правому знати правду. Батько, Богдан Степанович, навіть не здригнувся. Він поволі перевів … Читати далі

– Недостатньо коштів, Галино Миколаївно, – дівчина за касою винувато усміхнулася й простягла пластикову картку назад. – Спробуємо ще раз чи маєте іншу? Термінал іноді вередує, зв’язок пропадає. Галина нахмурилася й машинально поправила пасмо волосся, що вибилося з зачіски. У просторій світлій залі магазину швейного обладнання гуділи лампи, десь удалині стрекотіла вишивальна машина, демонструючи свої … Читати далі

— Я просто стою біля виходу, спостерігаю за осіннім містом і подумки рахую зупинки, а мені в спину вже летять звинувачення в усіх можливих гріхах. Найдивовижніше, що людям іноді зовсім не потрібен привід для обурення — їм просто необхідно виплеснути на когось свій накопичений негатив. Суботній ранок розпочався з особливого, ледь відчутного затишку, який буває … Читати далі

– Кохана, у нас буде ювілей! Юля мовчала. Який ще ювілей? Вадиму тридцять один, їй – двадцять дев’ять, та ще й до днів народження далеко. Дата весілля не ювілейна, сім років, а тим більше не дата знайомства. Що ще? Іллі шість. Будинок отримав Вадим у спадок рік тому, ремонт все ще триває. Будинок зовсім не … Читати далі