Романович

Вікторія завжди вважала себе доброю і чуйною жінкою. Коли три роки тому вийшла заміж за Костянтина, стосунки з його матір’ю, Людмилою Георгіївною, складалися цілком приязно. Свекруха часто заходила в гості, допомагала з хатніми справами, а Вікторія щиро цінувала цю підтримку. Вперше передати банківську картку для покупок попросив сам чоловік. — Віко, мама в магазин іде, … Читати далі

Вузькі, вичовгані до блиску кам’яні сходи невеликого триповерхового будинку в передмісті Неаполя Анна знала з точністю до кожної тріщини. Щоранку, рівно о шостій, вона спускалася ними вниз, щоб купити свіжих булочок для синьйори Елеонори. Синьйора любила теплу випічку, міцну каву без цукру і тишу. Але цього ранку Анна йшла сходами востаннє з важкою дорожньою валізою … Читати далі

— Ти що, оглухла?! Я кажу — весілля! У нас вдома! Через місяць! — Андрій стояв у дверях вітальні, усе ще в куртці, з пакетами в руках, і дивився на дружину таким поглядом, ніби щойно повідомив щось очевидне. — Вероніка виходить заміж, і ми з тобою їй допоможемо. Все, крапка. Ірина не одразу підняла голову … Читати далі

Марія та Володимир повернулися додому, відпустка добігала кінця. Залишався лише тиждень. – Ви вже приїхали? А я на вас тільки за годину чекаю. Зараз борщик буде готовий, котлетки. Все твоє улюблене, Вовочко. Сало до борщу на ринку взяла. Ви ж з дороги, вмивайтеся, за мить все готове буде. – Вова, – тихо сказала Маша, – … Читати далі

Свекруха піднесла «подарунок» на новосілля. А потім кричала: «Не ганьби сім’ю!» Наше новосілля нагадувало коронацію. Свекруха, Світлана Петрівна, увійшла в нашу нову двокімнатну квартиру як перевірка з податкової — велично й з явним наміром перелічити мої нерви поштучно. За нею мій чоловік Ілля з виразом обличчя щасливого чоловіка, а замикали процесію зовиця Юля та її … Читати далі

— Мамо, я знову бачу в тебе картоплю з підливою. Ти хоч інколи купуєш собі щось нормальне? — Оксана поставила на кухонний стіл великий пакет із продуктами й почала діставати сир, масло, яблука та печиво. — Я тобі сто разів казала: продай ту дачу. Ти там уже майже нічого не садиш, їздиш кілька разів за … Читати далі

Зал судових засідань номер чотири пахнув старим папером, вицвілими кодексами та дешевим освіжувачем повітря з ароматом конвалії. Цей запах переслідував Олену ще з першого засідання. Вона сиділа на жорсткому дерев’яному стільці, стиснувши пальці в замок на колінах так міцно, що кісточки побіліли. Праворуч від неї, за сусіднім столом, сидів Віктор. Він виглядав бездоганно: дорогий темно-синій … Читати далі

Коли міжнародний автобус «Болонья — Чернівці» зі скреготом загальмував біля автостанції, над містом висів сизий туман ранньої осені. Люба вийшла на перон однією з перших, тримаючи в руці важку темно-синю валізу на коліщатках. У тій валізі лежали пармезан, запаяний у вакуум, дві жерстяні банки оливкової олії першого віджиму, туфлі для Олени, які та ніколи б … Читати далі

— Треба терміново з’їздити на дачу. Перевірити, як будинок після зими перезимував, — Ірина кинула погляд на календар і подумки прикинула, коли вийде вибратися за місто. Весна у розпалі, а вона все ніяк не могла знайти час. Робота, домашні справи, постійна метушня — усе це відсувало поїздку на потім. Але зараз, нарешті, випав вільний вихідний. … Читати далі

– Мамо, ну що ти, їй богу, як … як … як якась … з середньовіччя, слово честі. Віра сиділа втупившись у стіл, вона була вся напружена і слухала дочку уважно, стиснувши в тверду ниточку губи. – Що він тобі зробив? Урвав віку? Покарав? Вкрав щось? – Ні! Він всього-на-всього пішов до іншої жінки, – … Читати далі