Романович

Осінній день у мальовничому наддніпрянському селі видався напрочуд похмурим, наче сама природа намагалася відобразити всю тривогу, що вже кілька тижнів панувала в душі Андрія. Він стояв на порозі старої батьківської хати, тримаючи в руках чашку з гарячою м’ятою, і спостерігав за тим, як важкі краплі дощу стікають по пожовтілому листю старого каштана. Цей міцний цегляний … Читати далі

— Нам здається, що так буде справедливіше, бо ти в нас розумна і сама все зможеш, а Катрусі зараз важче, — спокійно сказала мама і підсунула до себе ближче тарілку з пирогами. Саме так, між першою і другою стравою, за звичайним недільним обідом, моє звичне життя розкололося на дві половини. Ніхто не сварився. Ніхто не … Читати далі

Тетяні виповнилося двадцять сім років, і весь її теперішній світ обмежувався стінами орендованої квартири та дитячим візком, у якому мирно сопіла маленька донечка Соломійка. Їхню молоду сім’ю забезпечував чоловік Ярослав. Він працював менеджером у торговельній фірмі, щодня виходив з дому з поважним виглядом людини, яка несе на своїх плечах непосильний тягар, і не забував нагадувати … Читати далі

— На ювілей мами ти не йдеш, там збираються тільки свої, а де, до речі, той подарунок, який ти для неї сховала? Чоловік запитав про це настільки буденно, ніби просто цікавився прогнозом погоди на вихідні або наявністю хліба в шафці. Він стояв біля кухонного вікна, помішував чай маленькою ложечкою і дивився в екран телефона. Тієї … Читати далі

У селі Вербове осінь завжди приходила з запахом мокрої землі, яблук і картопляного бадилля. За хатою Марії Семенівни город спускався до невеликої річечки, а далі починалися луки, над якими вранці довго лежав білий туман. Біля старої груші стояли мішки, у відрі чекала дрібна картопля, а сама господиня сиділа на перевернутому ящику й долонею витирала чоло. … Читати далі

— Будеш прати у мисці, а пральну машинку я завтра віддаю доньці! Свекруха, Надія Петрівна, стояла посеред кухні так упевнено, ніби це вона власноруч будувала цей дім і купувала тут кожен цвях. Вона схрестила руки на грудях і дивилася на невістку з викликом, чекаючи сліз або виправдань. — Як це — віддаєте? — спокійно перепитала … Читати далі

— Галю, це справді ти? Заходь швидше, я ж тебе стільки років не бачила! — Світлана відчинила двері своєї львівської квартири й уже хотіла обійняти далеку родичку, та раптом зупинилася, уважно придивившись до її одягу. — Зачекай… Я цю кофту пам’ятаю. Ти приїжджала до нас ще зовсім молодою й купила її десь біля Привокзального. Невже … Читати далі

Катя поставила чайник і, поки він гудів, притулилася плечем до прохолодного одвірка. Вечір тягнувся ліниво: з вікна чулися голоси дітей з двору, хтось котив м’яча і сперечався, чия черга стояти на воротах. На підвіконні пахла м’ята в чашці, поруч сохли на батареї випрані кухонні рушники, а на столі лежав зошит із прикладами — Антон втік … Читати далі

Ранковий туман над селом розсіювався повільно, огортаючи білі стіни ошатної хати, яку Ганна будувала подумки щодня протягом десяти довгих років. Усі ці роки минули в передмісті Лісабона, де вона доглядала вередливу стареньку сеньйору, мила чужі вікна, готувала чужі страви і рахувала кожне євро, відправляючи майже все зароблене додому. Вона жила надією, що її самотність і … Читати далі

— Дякую, що все-таки приїхала, доню. Я вже не була певна, що ти погодишся зі мною побачитися, — тихо сказала сімдесятидворічна Олена Павлівна, відчиняючи двері своєї квартири у старому будинку на околиці Чернівців. Вона хотіла обійняти доньку, навіть простягнула до неї руки, але зупинилася, побачивши, як та машинально відступила до стіни. — Я й не … Читати далі