Романович

— До хати ходімо, нема чого сусідів потішати, – колишній тесть навіть не подивився на Гену, просто повернувся і зайшов до хати. — Валі немає, поїхала в місто, приїде завтра, – немовби, між іншим, вимовила Ольга Іванівна, поки заходили додому, але Геннадій зрозумів, що ці слова призначалися йому

Автор

— Що ти мовчиш, Геннадію? Аліменти майже шість років платив, виходить за чужу дитину? Я це так не залишу, ти промовчиш, а я до суду піду. Так і скажу Вальці: «Поверни аліменти». Вона стільки років від нашої сім’ї тяжко зароблені кошти відривала, дітей наших оббирала, а ти мовчиш? Геннадій усе ще м’яв руки в кишені. … Читати далі

— Я так зрозумів, ти, Анюто, теж голодна до цього часу. Мовчки сіли вечеряти. Андрій їв з апетитом. Настя не плакала і теж трохи поїла. — Подзвони нашим мамам, – попросив Андрій, – скажи, що все гаразд, Настя більше не плакатиме… правда, Настя?

Автор

Треба щось робити, адже вона зранку нічого не їла… Настя, відкрий, ну хоч на хвилиночку… — Мамо, марно, нічого не допомагає, може, швидку викликати… — Аня, заспокойся, треба поговорити з нею…. — Як поговорити? Вона ж не відкриває, уявляю, скільки сліз виплакала… бідна дівчинка… Три жінки, виснажені ситуацією, приречено дивилися одна на одну біля дверей … Читати далі

— Вовчику, ти де більше хочеш жити у нас чи в дитячому будинку? — Я хочу жити вдома, сам. — Але вдома тобі жити не дозволять. Тобі ж лише сім років. Так що ти маєш вибрати. — Тоді у дядька Івана

Автор

У Івана сьогодні був дуже важкий день. Він ховав сестру. Нехай недолугу, але все ж таки рідну. Вони не бачилися з нею близько п’яти років і така трагедія. Дружина Вікторія як могла підтримувала чоловіка, намагалася більшу частину клопоту взяти на себе. Емоційний стан Івана залишав бажати кращого. Однак після прощання їх чекала ще одна не … Читати далі

— Я, – каже, – за грошима прийшла. — За якими грошима? — За “гробовими”, за якими ж іще! Я все ж таки сподівалася вижити, а ти, якби ті гроші знайшла, то неодмінно б до своїх ручок чіпких і прибрала. От я тітці Марії й віддала, у неї надійніше. Зателефонувала синові, і потім грошики віднесла

Автор

Я – та сама невістка, яка вийшла заміж, щоб обдурити наївного хлопчика, яка мріяла заволодіти його грошима, квадратними метрами свекрухи. Меркантильна, нахабна, вискочка без роду і племені. — Ти подумай, навіщо вона за тебе заміж хоче, адже в тебе мільйонів немає, ти не депутат, – говорила мама перед весіллям моєму майбутньому чоловікові, – зрозуміло ж, … Читати далі

Хлопець йому відверто не подобався: зарозумілий і надто мазаний. Краще б дочка вибрала когось із хлопців, з ким ходила в походи, вони всі були прості, веселі, міцні та мужні

Автор

– Дякую, я не буду. – Катя відсунула від себе тарілку із запеченою картоплею та куркою, залишивши тільки салат зі свіжих овочів. – Курка за твоїм улюбленим рецептом. – Мама здивовано підвела очі на дочку. Каті було двадцять, і вона завжди відрізнялася добрим апетитом. Це не заважало їй залишатися у чудовій формі. Ще зі школи, … Читати далі

— Здоровенний шматок червоної риби, – поділилася я зі свекрухою. — І більше помсти не буде? – запитала мама Матвія. — Не буде, – кажу, – просто хочу дати йому відчути, дорікнути, він негарно чинив. — За що я тебе і ціную, – кивнула мама чоловіка, – не мстива ти

Автор

— Купи червоної рибки! – попросила я Матвія, який зібрався в магазин, – невеликий шматочок, так хочеться! —  З глузду з’їхала? – округлив очі чоловік, – Ти цінники в магазинах бачила? Яка нам червона риба? Ти в декреті, грошей немає, у мене зараз премії не буде, та ще й іпотечний платіж на носі! У принципі, … Читати далі

— Тітко Галю, – проговорив він, – Значить так! Ми підписали договір. Виходить дача – моя. Тепер я дарую її вам. Так, усно дарую. Без оформлення. Живіть сто років — ваша дача. Тільки продати її більше не зможете. Для мене ці гроші особливої ​​ролі не грають, а Вітьку вашому ви допомогли. От і вистачить, нічого мати доїти

Автор

Галина вже днів п’ять блукала своїм дачним будиночком і ділянкою. Здавалося, щось забула, не доробила, не побачила. Продала дачу. Вона розглядала, чіпала нескінченні дорогі серцю дрібниці — старі зачитані, але улюблені книги, фотографії в саморобних рамочках, ганчірочки в шафі, старий посуд у маминому ще старому різьбленому серванті. Ні, фотографії все ж таки треба забрати. Син … Читати далі

— І суп смачний, молодець, Іринка моя, ще й готувати встигає. Бачиш, яка дружина тобі дісталася, Ігоре, і працює, і обіди готує! — Та це… взагалі-то я обід готував, я зараз готую, вдома ж… Теща перестала їсти, захоплення на її обличчі розвіялося, як ранковий туман

Автор

— Що, не чекали? Та-аак, я люблю сюрпризи, така вже у вас несподівана мама. Як ревізор – раз і приїхала. — Та ми знали, що їдете, сказали б точніше, то я б зустрів, — Ігор трохи розгубився, пропускаючи тещу до квартири. — А де доця? — Та на роботі, день же робочий. — А ти … Читати далі

Микола прийшов до свого друга Федора, натиснув кнопку дзвінка і почав чекати. За хвилину двері відчинилися, і Микола, замість свого товариша, побачив його доньку Наталю. – Здрастуйте, дядьку Миколо, – привітно привіталася дівчина. – Ви, до тата? – До нього, – кивнув Микола. – А його тиждень не буде, – відповіла вона. Микола важко видихнув і раптом сказав: – Наталю, ти вечорами до вікон підходь, і дивися, світиться у мене світло в квартирі, чи ні. – А для чого це вам? – Наталя здивовано дивилася на Миколу, нічого не розуміючи

Автор

Додому Микола завжди їздив на ліфті, а ось його друг Федір жив у старому панельному будинку. Микола сяк-так піднявся на його четвертий поверх. Віддихався, він натиснув кнопку дзвінка і почав чекати. За хвилину двері відчинилися, і Микола, замість свого друга, побачив Наталю. – Здрастуйте, дядьку Микола, – привітно привіталася дівчина. – Ви, мабуть, до тата? … Читати далі

Андрій з Вікою одружилися і переїхали в новий будинок. Почали молодята порядки наводити. Андрій поліз прибрати у погребі. Одних тільки банок з вареннями та соліннями десятка два він витягнув. – Віка, твої батьки солоні огірки люблять? – запитав він. – Та куди ж їм стільки?! – ахнула дружина. Чоловік навів порядок, а наступного дня пішов прибирати у другий погріб, що під майстернею був. Став Андрій все витягувати та викидати. Раптом він побачив дві дивні цеглини під полицею. Андрій витяг їх, а там якась скринька. Андрій відкрив її і аж присів від побаченого

Автор

Закрутилося життя в Андрія в останній рік, стільки подій. Закінчив інститут. Одружився. Віка разом із ним в інституті навчалася, в одній групі на економічному факультеті. Потім разом у великому магазині працювали, гроші на весілля збирали. Відгуляли весілля. Виникла проблема, де жити? У нього в селі бабуся жила. Останні двадцять років вона за своїм слабим батьком … Читати далі