Романович

Олена стояла посеред кухні, міцно стискаючи в руках папірець із сумою оренди. Цифри на квитанції здавалися їй чимось на кшталт вироку. Вона подивилася на чоловіка, який сидів за столом і методично доїдав свою порцію вечері, наче це було найважливіше заняття у світі. — Вікторе, ти взагалі чуєш, що я кажу? — голос Олени здригнувся від … Читати далі

Тарас вийшов з офісного центру, відчуваючи, як приємна весняна прохолода огортає втомлену постать. Цей робочий тиждень був справжнім випробуванням на витривалість: нескінченні звіти, наради та дедлайни вимотали його вщент. Він мріяв лише про одне — дістатися додому. У думках уже поставала картина: затишна кухня, смачна вечеря, яку приготувала Тетяна, і два дні абсолютного спокою. Таких … Читати далі

— Тобто ти реально вважаєш, що твоя робота важливіша за спокій у нашій родині? — Тарас став у дверях кухні, схрестивши руки на грудях. Мар’яна навіть не підняла голови від ноутбука. На екрані світилося офіційне підтвердження: квитки на потяг, бронь готелю та детальна програма великого всеукраїнського форуму, де вона мала виступати з доповіддю. Вона чекала … Читати далі

«Подарунок із цінником просто посеред свята — це ще треба вміти так зганьбитися перед усією родиною». Марія стояла перед дзеркалом у невеликій бенкетній залі приміського ресторану й намагалася просто дихати. Їй сьогодні виповнилося тридцять п’ять — вік, коли жінка вже чудово розуміє, чого вона варта, і більше не дозволяє витирати об себе ноги. Зала виглядала … Читати далі

Тижні три я зустрічалася з накачаним чоловіком — поки не зайшла в його квартиру. Я йшла з роботи додому. Четвер. Вечір. Сьома година. Утомлена після нарад. Хотілося тільки вдома впасти на диван. Зупинилася на переході. Чекала зелене світло. Поруч став чоловік. Високий. Накачаний. Блакитні очі. Він подивився на мене. Усміхнувся. Відкрито так. Без нахабства. — … Читати далі

— Ти не ображайся, мамо, але в твоєму віці виходити заміж уже пізно, — сказала моя старша донька Марія, відставляючи вбік чашку з недопитим чаєм. Я здивовано поглянула на своїх дітей. Ми сиділи на веранді будинку, який колись будував ще мій покійний чоловік Степан. Навколо цвіли мальви, пахло літом і домашнім пирогом, який я спекла … Читати далі

Виходячи заміж за Сашка, Наталя була впевнена, що це один раз і на все життя. Вони з Олександром були немов створені один для одного. У їхніх поглядах на цінність сім’ї не було жодних розбіжностей. – Ще мій дідусь казав, що сім’я – коли двоє тримають один міст. Якщо хтось утомлюється, руйнується вся конструкція, – любив … Читати далі

— Донька так чекала цього дня, вибирала сукню з такими ніжними воланами, а її просто відсунули вбік, щоб не псувати колірну гаму на знімках для мереж. Дивно, коли дорослі люди починають вимірювати цінність дитячої присутності відтінком тканини та маркою подарунка. Сонце повільно котилося до горизонту, залишаючи м’які рожеві відблиски на кухонному столі, де Поліна розкладала … Читати далі

— Я більше не буду вашим безвідсотковим банком, — спокійно сказав Богдан, дивлячись матері в очі. — Мені набридло відчувати себе просто зручним гаманцем, який згадують лише тоді, коли треба закрити чергову фінансову дірку моєї дорослої сестри. — Ти зараз серйозно це говориш? — голос у мами став тонким, напруженим. — Ти при своєму розумі? … Читати далі

— Ти кажеш мені хвалити її за кожну пропущену смітинку, бо вона ще маленька й тільки вчиться. Але чомусь у моєму дитинстві кожна така пилинка ставала приводом для довгих нічних докорів і суворих покарань. Дивно бачити, як легко приходить доброта, коли перед тобою онука, а не власна донька. Ранкове сонце пробивалося крізь легкі тюлеві фіранки, … Читати далі