Романович

Осінній дощ монотонно стукав у потрійне скло нової вітальні. Марта стояла біля вікна, тримаючи в руках теплу керамічну чашку, і дивилася на свій двір у передмісті. Рівна бруківка, акуратний темний паркан, молоді туї, висаджені вздовж доріжки, свіжа терасна дошка, яка пахла деревом і захисним лаком. Кожен квадратний сантиметр цього подвір’я мав свою точну ціну, виміряну … Читати далі

Порцелянова чашка з тонким золотим вінчиком дзвякнула об блюдце. Цей звук Оксана пам’ятала так виразно, ніби він пролунав учора, а не двадцять два роки тому в задушливій вітальні з важкими оксамитовими портьєрами. Тоді Софія Андріївна навіть не дивилася їй в очі. Її погляд ковзав десь по лінії дешевого комірця Оксаниної блузки — синтетичної, купленої на … Читати далі

— Мамо, підпиши тут і тут. Решту я на себе беру, — Павло поклав на кухонний стіл тонку синю теку й підсунув її до Ганни Михайлівни так упевнено, наче приніс звичайну квитанцію за світло. Ганна Михайлівна саме розливала борщ у дві тарілки. Вона поставила ополоник на блюдце, витерла руки об рушник і не торкнулася паперів. … Читати далі

3 місяці невістка возила подруг на мою дачу у вихідні: одного дня я сказала синові одну фразу Тієї суботи я зачинила власні ворота, сіла на веранді з книгою і не відчинила, коли за парканом загули дві машини з чужими мені жінками. Невістка телефонувала. Я слухала гудки й не брала слухавку. Мені п’ятдесят вісім років, і … Читати далі

Чоловік хвалився колегам, що завів молоду. Він забув, що його начальниця – моя однокурсниця – Сніжано, ти сядь. Голос Поліни в слухавці був таким, яким вона говорила на третьому курсі, коли повідомляла погані новини. Тихо й без вступів. Я сіла. Кухонний стілець заскрипів під колінами, і чомусь саме цей звук запам’ятався. Не слова. Скрип. Я … Читати далі

Суботній обід у квартирі Ганни Степанівни завжди нагадував суворо сплановану баталію. У центрі столу височив кришталевий салатник з олів’є, а на чолі сиділа сама господиня – худа, підтягнута жінка сімдесяти двох років з пронизливим поглядом і голосом, від якого в домашніх мимоволі випростовувалися спини. Марина, невістка Ганни Степанівни, мовчки розкладала серветки. За п’ятнадцять років шлюбу … Читати далі

Чайник на плиті тонко й настирливо дзеленчав, змагаючись із вібрацією смартфона на кухонному столі. Надія навіть не звела очей від дошки, де дрібними кубиками кришила моркву для дитячого супу. Вона заздалегідь знала, хто там наполегливо вимагає уваги. Екран спалахував знайомим іменем свекрухи, гаснув на кілька секунд і знову заходився густи по стільниці, підстрибуючи від власного … Читати далі

Я взяла відгул заради подруги: але через 2 дні вона знову зажадала від мене послугу Звіт за третій квартал я якраз закривала, коли до кабінету зазирнула Галина Леонідівна. Не зайшла, а плечем двері прочинила – у руках стопка платіжок. – Надю, там твоя Ліза на мобільний дзвонить, у тебе телефон у сумці надривається. Може, щось … Читати далі

— Доню, а навіщо тобі стільки чобіт, якщо в тебе лише дві ноги? Я віддала твої шкіряні черевики нашій сусідці, їй вони потрібніші, — ці слова свекруха вимовила так буденно, ніби просто позичила дрібку солі. Надія стояла посеред власного коридору з дорожньою валізою в руках і дивилася на жінку, яка три роки поспіль вважалася її … Читати далі

— Ти знову не в гуморі? Голос Ігоря, лінивий і розслаблений, донісся з дивана, на якому він розташувався після вечері з телефоном у руках. Інна, яка витирала стільницю, завмерла на секунду. Вона не повернулася. Вона знала, що побачить: його зручну позу, екран, що світиться, повне занурення у свій маленький цифровий світ, у якому не було … Читати далі