Романович

— Шановні батьки, посидьте перед школою зі своїми дітьми хоча б п’ять хвилин і поясніть їм базові речі! Носити один і той самий рюкзак чи кросівки не один сезон — це нормально, а виключати когось із компанії через вигляд — взагалі не діло! Суботній ранок у родині Коваленків розпочався не з кави, а з ревізії … Читати далі

— Якщо тобі так важко перетерпіти мою маму, то хто з нас насправді руйнує сім’ю? Ці слова впали між ними посеред темного передпокою, коли за спиною щойно клацнув замок. Мати Ярослава пішла. Її кроки сходами вниз лунали повільно й важко, наче вона спеціально ступала так, щоб кожен звук відлунював у квартирі докором. Катерина стояла біля … Читати далі

— Дівчата, а ви знаєте, які перші тривожні дзвіночки свідчать про те, що поруч із вами справжня “токсична” подруга? Я після спілкування з Оксаною можу цілу наукову працю написати: це коли після звичайної чашки кави ти почуваєшся так, ніби три години перекопувала город! Того сонячного суботнього ранку Олена планувала відпочити від важкого робочого тижня. Вона … Читати далі

Дверний замок клацнув, і в тісний коридор двокімнатної квартири вкотилася важка дорожня валіза з пошарпаними колесами. За нею з’явилася ще одна, більша, обмотана харчовою плівкою. Потім до передпокою зайшла Галина Сергіївна, тримаючи в руках дві пузаті картаті сумки. Вона важко зітхнула, опустила багаж на світлий килимок і витерла лоб хустинкою. Діана стояла в дверях кухні … Читати далі

За столом було гамірно. Гості ласували домашню наливку, їли курку з картоплею та зі сміхом згадували, як на весіллі Тоні та Антона, сім років тому, свідок примудрився порвати штани. Раптом з гостьової спальні долинув пронизливий зойк, що перейшов у приглушене виття. Усі одразу притихли. Молодший брат Антона, Слава, від несподіванки випустив чарку на скатертину. Антон … Читати далі

— Катерино, давай одразу без сцен. Мама останні роки жила поруч зі мною, я щодня до неї заходила, готувала, прибирала, вирішувала всі справи. Тому не треба зараз говорити так, наче ми з тобою маємо однакові права на все, що після неї залишилося, — Людмила поставила чашку на стіл так упевнено, наче розмова вже була закінчена. … Читати далі

Я чекала, що ця розмова рано чи пізно назріє. Ні, я не Ванга, просто знала свого Дениса, як облупленого. – Ніколи не розповідай рідні, чим ми живемо, чим дихаємо! – повторювала я чоловікові періодично. А що ж він? А він продовжував ляпати про все, що діялося в нашому житті. Я навіть думала ненароком: а чи … Читати далі

Людмила застигла з підручником з вищої математики в руках. Формули інтегралів розпливалися перед очима, перетворюючись на безглузді карлючки. Андрій стояв у дверному отворі їхньої спальні — самовпевнений, з лисиною, що блищала від поту, у новому костюмі кольору мокрого асфальту. — Що ти сказав? — голос Людмили звучав відсторонено, ніби вона вирішувала особливо складну задачу на … Читати далі

Щоп’ятниці я збирала для свекрухи сумку. Варення зі слив, пиріг з капустою і теплі шкарпетки з м’якої вовни, бо в Клавдії Петрівни завжди мерзли ноги. Захар мовчки забирав сумку і їхав до матері в Канів. Ми жили у Черкасах, у просторій трикімнатній квартирі. Діти виросли і роз’їхалися: син Максим поїхав в  столицю, дочка Поліна подалася … Читати далі

— Любий, ти ж сам учора відніс заяву на розлучення, то чому я маю й далі щомісяця утримувати твою маму? Мирослава стояла біля кухонного столу і дивилася на чоловіка. Вона навіть голосу не підвищила, але в кімнаті раптом запанувала така тиша, що стало чути цокання старого годинника на стіні. Остап сторопів. Він тримав у руках … Читати далі