Романович 
— Олеже, тобi якесь письмо. Я вирiшила забрати пошту, бо все вже ледве тримається в скриньцi. Напхали реклами, газет купу, ледве рахунки витягла, i ще конверт випав. Уявляєш, адреса не наша — номер будинку iнший. А прiзвище, iм’я та по батьковi твої — Попов Олег Iванович. I номер квартири наш, — Лена поставила сумку, поклала … Читати далі
Після нашого походу в мене добряче горіла задниця, а Вовку всього обсипало, та ще й кілька пальців розпухло. — Алергія, — констатувала бабуся. — Ще б пак. Мінімум три кілограми цукерок змели удвох. Щоб вас пронос пробрав і очі на лоба повилазили. Це ж треба було так накинутися на шоколад. Діду, бери мотоцикл у сусіда … Читати далі
— Родю, менi щось зле, — дружина схопилася за живiт, щойно вони увiйшли до свого номера в санаторiї. — Це все твiй чебурек на вокзалi! Галя жбурнула валiзу та миттю зникла в туалетi. — Та ти ж сама бурчала: «Зараз помру з голоду, дайте бодай шматочок хлiба!» Я винен, якщо там, окрiм чебурекiв, не було … Читати далі
— На похорон?! — Аня здригнулася. — До кого?! — Ти хiба не в курсi?! — здивувався Андрiй, її колишнiй однокласник. — Я живу в iншому мiстi, та й то знаю… Дiмка помер. Завтра похорон. — Дiмка?! Мельникiв?! Це правда?! — Аня не могла повiрити в почуте. — Але… Як таке могло статися?! — Таким … Читати далі
— Котик, тут твоя дружина повернулася. Ти повідомив їй, що тепер тут живу я? Ну нічого, нехай поживе в дитячій до розлучення. Гучний голос пролунав із кухні саме в ту мить, коли Лера, завмерши в передпокої, намагалася осмислити той кошмар, що розгортався у її власній квартирі. Три місяці відрядження в Сінгапурі, тисячі кілометрів перельотів, безсонні … Читати далі
Мороз вдарив не на жарт саме напередодні Нового року. Перед виїздом Марина глянула на термометр — мінус двадцять. Але насправді здавалося, що набагато холодніше. «Оце так свято… Краще б сніг пішов», — пробурмотіла вона, складаючи пакунки з продуктами в багажник. Стара Нива була гордістю її чоловіка Миколи. Він уперто відмовлявся міняти машину, хоч могли собі … Читати далі
— Трійнята?! Та ви ж справжня героїня, Валентино Миколаївно! І всі здорові — хлопчик і дві дівчинки! Це справжнє диво! — Я всього лиш мама, — усміхнулася я крізь серпанок втоми, намагаючись усвідомити все, що відбулося за ці останні вісімнадцять годин. Це й справді було дивом — і водночас джерелом тривоги. Перші дні в пологовому … Читати далі
— Здай їх у дитбудинок і доглядай мене, мені діти не потрібні! — Ти з глузду з’їхав? Це ж твоя кров, твоє тіло! Я стояла на порозі, ледве тримаючись на ногах після пологів, зі згортками в руках. У повітрі стояв запах перегару і затхлості. Квартира, яку ми з Сергієм орендували вже третій рік, зустріла мене … Читати далі
Після маминого дзвінка я вийняла сімку з телефону і викинула її геть. Зрештою, де я мешкаю вони із сестрою не знають, тож отой шматок пластику був єдиним, що нас поєднувало останні роки. Знаю, що мамі буде тепер дуже не просто, але остання наша розмова мені відкрила таки очі. Я поїхала на заробітки ще на останньому … Читати далі
— Розкішно влаштувалась, бачу! — усміхнувся колишній, хоча сам досі переказує жалюгідні копійки на аліменти.Вероніка зачинила за собою двері ванної та притулилася до неї спиною. Заплющила очі, глибоко вдихнула. П’ять хвилин. Лише п’ять хвилин тиші перед майбутньою бурею. — Мамо, тато приїхав! — радісно вигукнув Тимофій. Його голос, сповнений щирого захоплення, пронісся крізь тонкі стіни. … Читати далі