На столі вже красувався салат із буряка та чорносливу, щедро посипаний волоськими горіхами, нарізка із запеченого домашнього м’яса, тушкована квасоля з грибами та миска з квашеною капустою. Надія зварила велику каструлю узвару з сушених яблук, груш та чорноплідної горобини. Це був старий перепис її свекрухи, і Надія сподівалася, що Тетяна оцінить цю шану до родинних звичаїв. Вона постелила на стіл найкращу білу скатертину з вишивкою по краях — ту саму, яку берігся для особливих випадків. Поставила святковий посуд, гарно розклала серветки. Перед самим приходом гостей Надія забігла до ванної кімнати. Глянула в дзеркало: очі втомлені, щоки пашать від гарячої духовки, волосся трохи розтріпалося. Вона швидко вмилася холодною водою, причесалася, одягла гарну сукню темно-синього кольору. «Усе добре, усе вийде, це ж рідні люди», — подумки заспокоїла вона себе. Василь вийшов із кімнати за десять хвилин до призначеного часу. Був уже в чистій сорочці, гладко поголений, пахнув свіжістю. Пройшов повз стіл, зазирнув під кришку каструлі з куркою. — А ти впевнена, що треба було пекти курку? — буденно запитав він. — Здається, Тетяна колись казала, що їхня дочка м’яса не їсть. Чи то птицю не вживає, не пригадаю. Надія опустила руки. — Василю, чому ти раніше не сказав? Я ж тебе вчора тричі перепитувала, що вони люблять
— Якщо тобі щось не подобається, двері он там, ніхто силою не тримає. Ці слова прозвучали спокійно, але в кімнаті відразу стало так тихо, що було чути лише гудіння старенького холодильника. Надія сама не очікувала від себе такої відваги. Усе своє подружнє життя вона намагалася бути хорошою, зручною, поступливою. Ковтала образу, усміхалася крізь сльози, шукала … Читати далі