Романович – Завтра Руслана до тебе привезу. Єлизавета притиснула телефон плечима до вуха, одночасно прогортаючи на планшеті зведення від постачальників. – Валентино Борисівно, куди до мене? – На твою базу. Хлопчику свіже повітря потрібне. – У мене еко-парк забитий ущерть. Сезон. – Ой, Лізо, не вигадуй! – Я не вигадую. Місць немає. – Для рідного племінника … Читати далі
— Я йду до Яни, вона при надії. А цю квартиру й машину залиш мені, тобі все одно ні до чого, — спокійно промовив Тарас, перевіряючи, чи застебнута валіза. Ірина повільно поставила порцелянову чашку на блюдце. Дзенькіт вийшов ледь чутним, але чітким. Вона уважно подивилася на чоловіка. Тарас стояв посеред вітальні, трохи задерши підборіддя. Він … Читати далі
— Якщо ти не готова віддавати свою зарплату на моє авто, то відсьогодні кожен купує собі їжу сам, — спокійно сказав Богдан, відсуваючи тарілку з гарячою вечерею. Ярослава повільно поклала виделку на край серветки, уважно подивилася на чоловіка і стримано посміхнулася: — Як скажеш, Богдане. Якщо ти вважаєш, що це збереже наш шлюб, нехай буде … Читати далі
Стара дерев’яна хвіртка рипнула від пориву сирого осіннього вітру. Надія стояла на порозі рідної хати, тримаючи в руках дві важкі валізи, у які вмістилися майже два десятиліття чужого життя. Навколо все змінилося до невпізнаваності. Замість старого низького паркану височіла добротна кам’яна огорожа, а маленька материнська хатина перетворилася на просторий двоповерховий маєток із різьбленою верандою та … Читати далі
— Я заробила ці гроші власною працею й мріяла про поїздку на море із сестрою, але чоловік раптом заявив, що заміжні жінки самі за кордон не їздять! — з обуренням розповідала Марина. — Ми разом вже понад сім років, і тут виявляється, що будь-яке моє прагнення відпочити сприймається як якийсь неприпустимий демарш. Хіба власні гроші … Читати далі
— Ви розумієте, що я просто фізично не зможу забути вам повідомити, коли настане той самий довгоочікуваний момент?! — емоційно вигукнула Олена, дивлячись на екран телефону, який розривався від десятого за ранок повідомлення. — Ні, ще не почалося! І так, я обов’язково всім скажу, кому це потрібно знати, коли ми поїдемо до клініки. А зараз … Читати далі
— А весілля, виходить, будемо святкувати за мій рахунок, просто на ваше замовлення? — тихо запитала я, обережно опускаючи на коліна білу фату. У весільному салоні було світло, пахло новою тканиною, кавою і трохи квітковими парфумами. Дзеркало на всю стіну показувало мене повністю: звичайна жінка тридцяти одного року, у сукні кольору перлів, яка ще пахла … Читати далі
Надія думала, що після суду все закінчиться. Але саме того дня вона взяла сумку, ключі від чужого дому й поїхала через усе місто до людини, яку бачила від сили разів з двадцять за тридцять років шлюбу. Надія стояла біля хвіртки й лічила тріщини на дерев’яному паркані. Сім. Ні, вісім. Одна свіжа, світла, ніби хтось ударив … Читати далі
– Пішов геть! Чуєш мене? Забирай свої манатки і вимітайся з мого будинку! – верескливий голос Валентини Іванівни, що зірвався на фальцет, луною промайнув по всій сходовій клітці шостого поверху. Важкі дубові двері квартири різко відчинилися. На мармуровий майданчик вилетів потертий спортивний баул, а за ним – об’ємна картата сумка, з якої вивалилися зимові куртки … Читати далі
Осінній вечір опускався на місто повільно, розмиваючи обриси будинків у густих холодних сутінках. Соломія повільно піднялася сходами на четвертий поверх старої кам’яниці, довго шукала ключ у глибині сумки, слухаючи, як за дверима сусіди дивляться телевізор. Замок клацнув сухо й глухо. У коридорі пахло свіжою кавою, що було незвично для цього часу доби, та вогким листям, … Читати далі