Вона в мене полюбляє біля хати в землі порпатися, — додав Василь із добродушним сміхом. — Квіточки висаджує, це в неї таке захоплення, щоб удома не сумувати. Я повільно поклала собі трохи салату. Фраза була стара, звична. Василь завжди так говорив при сторонніх. Не власна справа, а захоплення. Не щоденна праця, а «квіточки для душі». Не фахове вирощування розсади, а «порпається біля хати». Оля з відділу кадрів раптом повернулася до мене з щирою цікавістю: — А що ви вирощуєте, Маріє? У мене на балконі ніяк петунія не приживається, що не зроблю — сохне. Я хотіла відповісти й порадити правильну вологість, але Василь миттєво мене випередив: — Та всяке різне, що на очі потрапить. Жіночі дрібниці. Ви краще скажіть, Михайле, що там із новим графіком чергувань? Кажуть, з понеділка всі зміни переставляють? І розмова миттєво повернулася до звичного робочого річища. Я сиділа мовчки й накладала гостям картоплю. Моїй тепличній справі пішов уже п’ятий рік. Ми придбали невелику ділянку за містом майже дев’ять років тому, коли я пішла зі школи. Я п’ятнадцять років викладала дітям біологію. Робота мені подобалася, але платня була скромною, паперової тяганини ставало дедалі більше, а душевних сил — менше
— Навіщо ти дістаєш іще чотири тарілки, ми ж домовилися тільки про Назара з Любою? — я здивовано глянула на стіл, де вже й так бракувало вільного місця. — Я покликав Ігоря, — чоловік навіть очей не підвів від серветок. — Він буде з дружиною. І Михайла з його Олею, ми з ним якраз минулого … Читати далі