Ой, треба ж таке, яка несподіванка! — сплеснула руками Надія Петрівна, намагаючись говорити невимушено. — Мабуть, це онуки минулого разу гралися і випадково впустили його мені в сумку, а я навіть не помітила. — І тому ви сьогодні вирішили ними скористатися? — тихо запитала Тетяна, дивлячись свекрусі просто в очі. — Та я взагалі нічого не відчуваю, у мене після застуди нюх зовсім слабкий, — знизала плечима жінка. — Навіть не помітила, що сумка так сильно пропахла. Тетяна лише сумно посміхнулася, розуміючи, що Надія Петрівна просто намагається знайти будь-яке виправдання, аби не визнавати своєї провини. — То, можливо, ви повернете мені мою річ? — невістка спокійно протягнула руку вперед, чекаючи на відповідь. — Так, звісно, бери, мені чужого не треба, — поспіхом заговорила свекруха, дістаючи флакон і передаючи його Тетяні. Взявши парфуми в руки, Тетяна помітила, що вмісту там залишилося значно менше, ніж було тоді, коли вона купувала цей флакон. — Коли він стояв на комоді, він був майже повний, а зараз тут немає навіть половини, — зауважила Тетяна з гіркотою у голосі
«Я ніколи нічого не брала без дозволу, це, мабуть, онуки випадково впустили твій флакончик мені в сумку, коли ми гралися», — спокійним, навіть лагідним голосом промовила свекруха, закриваючи замок своєї замшевої сумочки. Ця фраза змусила Тетяну на мить затамувати подих, адже діти в той день взагалі не підходили до речей бабусі. Конфлікти між невістками та … Читати далі