Романович Набридливий звук телефону не замовкав. Микита скривився і відключив його. Потім стрепенувся, схопив і глянув на екран. – Тітка Таня! – промайнуло в нього в голові. – Сусідка по дачі. Третя година ночі. Щось трапилося? Хлопець гарячково набрав знайомий номера. – Микитко, – озвалася жінка, – дяді Толі погано. Я швидку викликала. Але ти ж … Читати далі
— Якщо ви вважаєте нас родиною тільки тоді, коли з моєї хати можна щось винести, то спершу поверніть мій холодильник, а вже потім повчайте мене жити! Соломія стояла посеред власної кухні, тримаючи в руці дорожню валізу, і дивилася на порожній куток. На підлозі залишився ідеально рівний, світлий прямокутник лінолеуму. Той самий клапоть, якого роками не … Читати далі
– Доньці моїй усе найкраще треба, бо вона в мене одна, а ви вже як-небудь переб’єтеся, – спокійно мовила свекруха і висипала посеред дивана клубок поношеного старого одягу. Я тоді проковтнула цю образу. Змовчала, бо звикла берегти мир у хаті, бо так мене вчили змалечку – шануй старших, не роздмухуй суперечки на рівному місці. Але … Читати далі
Червневе сонце нещадно припікало плечі, але Ніна Іванівна навіть не думала ховатися в затінок старої яблуні. Їй щойно виповнилося шістдесят сім, хоча жоден дзеркальний відблиск у будинку не наважувався про це нагадати. Висока, струнка, із розкішною косою кольору стиглого льону, вона акуратно виполювала бур’ян біля молодих сходів моркви на дачі свого зятя. Донька Оксана після … Читати далі
Дмитра вигнали з дому у листопаді. Він стояв на ґанку, в одному светрі, без шапки, і не вірив, що з ним це відбувається. Мати стояла в дверях, перегородивши вхід. Обличчя у неї було таке, якого він ніколи не бачив. Не зле, гірше – чуже. Наче вона дивилася не на сина, а на злодія, якого спіймала … Читати далі
— Дивний ти, Ярославе… Ти що, серйозно думаєш, що після двадцяти п’яти років шлюбу можна просто так прийти з порожніми кишенями й сказати: «Я повернувся»? — Людо, пусти хоч на поріг, надворі вогко, а в мене ноги гудуть так, що стояти несила. Я ж тільки папери заніс, чесне слово, навіть черевики скидати не буду, хвилиночку … Читати далі
— Мій чоловік приїде до тебе з порожніми кишенями, але хіба це перешкода для неземного кохання? — усміхнулася я до сестри. — Нам треба розлучитися, — чоловік сховав очі, але голос звучав упевнено. — Я покохав іншу. І вона чекає від мене дитину. Не знаю, якої реакції він очікував, але я не збиралася танцювати під … Читати далі
Надія стояла біля вікна кухні, машинально витираючи рушником уже суху порцелянову чашку. Сонце повільно скочувалося за багатоповерхівки, кидаючи довгі тіні на старий двір. На столі лежав мобільний телефон, чорний екран якого мовчав уже кілька місяців. Лише годину тому сусідка по сходовому майданчику, зустрівши її біля під’їзду, ненароком обронила коротку новину, яка болючим опіком осіла в … Читати далі
– Я не впізнаю тебе. Сорочки нові з’явилися, зачіска модна. Для кого стараєшся? – заявила дружина. У цій квартирі давно оселилася порожнеча. Олена Сергіївна поправила сиве волосся перед дзеркалом і важко зітхнула. Все ті ж зморшки, все та ж утома в погляді. Тридцять п’ять років шлюбу перетворилися на рутину, де кожен день схожий на попередній. … Читати далі
Ганна чудово пам’ятала той день, коли Сергій уперше привів Ольгу. Була неділя, вона пекла пиріг із яблуками, коли у двері подзвонили. Вона відчинила і побачила усміхненого, схвильованого Сергія та жінку поряд, яка тримала за руку маленького хлопчика. – Мамо, це Оля. А це Ваня, – у голосі сина було щось нове, чого Ганна не чула … Читати далі