Автор Романович

Перебираючи речі в шафі для білизни, Лариса здригнулася, коли двері в її кімнату відчинилися, і на порозі, немов кам’яна статуя, застигла розлючена свекруха. Галина Василівна в цю мить нагадувала справжню фурію. Навіть волосся жінки вибилося місцями з тугого пучка і… Продовжити читання →

— Даш, тільки послухай! Я бачив неймовірний кухонний гарнітур у «МебліСвіт»! Ідеально підійде для мамчиної кухні, саме в тих відтінках, які вона хотіла! — Льоша, сяючи ентузіазмом, втупився в планшет, гортаючи фото меблів. — Подивись, як класно буде виглядати! Даша… Продовжити читання →

– У сенсі – он двері? Я щойно увійшов. Ти виганяєш мене, чи що? – розгублено кліпав очима Олег. – Мариночко, ти що? – Що чув! Забирайся! – Я так втомився. Три дні у відрядженні був, по об’єктах там мотався…. Продовжити читання →

– Я свою квартиру мамі подарував, – недбало кинув Артем, перегортаючи газету, наче йшлося про прогноз погоди. Аліна завмерла з кухлем у руці. Кава розплескалася по скатертині, залишаючи темні плями, схожі на сльози. – У якому сенсі подарував? – голос… Продовжити читання →

Мені 46. Місяць тому я народила двійнят – хлопчик Артурко та дівчинка Оленка. Передати словами не можу, що я відчуваю, коли дивлюся на своїх діток. Щастя, радість, сльози, тепло всередині. Ну аж розпирає, чесно. Тільки от ні моя мама, ні… Продовжити читання →

— Ти привела на світ чотирьох дітей? Забирай їх і викручуйся сама, це вже занадто! — заявив мені чоловік, щойно переступив поріг. Я дивилась на нього, не кліпаючи. У голові — порожнеча. Чотири крихітних тільця в саморобних колисках здавалися нереальністю…. Продовжити читання →

– Ідеш? Та й вали куди хочеш! – процідив Віктор, навіть не зводячи очей з газети. Його дружина Марина завмерла на порозі кухні, стискаючи в руках ганчірку для миття підлоги. Вони прожили разом вісімнадцять років, але їхній шлюб давно перетворився… Продовжити читання →

– Льошо, я тільки одне прошу: без гостей сьогодні, гаразд? – Іра поправила сережку і вдивилась у чоловіка через камеру телефону. – П’ятнадцять років разом. Хочу, щоб ми просто були вдвох. – Звісно, ​​сонечко. Жодних гостей, чесно-чесно, – Льоша посміхнувся… Продовжити читання →

– Наталочко, а де ключі від будинку? – запитав мене чоловік за сніданком. – Ти про які ключі? – здивувалася я, бо ми живемо в квартирі, а не в будинку. – Кохана, ключі від твого спадкового будиночка, – уточнив чоловік…. Продовжити читання →

– Любочко, доню, відпусти ти мене старого додому, – благав Сергій Петрович доньку, яка зі співчуття забрала його до себе в місто. Тяжко старому одному в селі, вирішила вона, і вмовила переїхати до неї у велику квартиру. Люба була єдиною… Продовжити читання →