Романович

Візок котився напрочуд легко, ніби цього разу колеса вирішили не скрипіти. Влад сприйняв це як добрий знак. У кошику вже лежали два лимони, пишний пучок кінзи та коробка з еклерами, яку він вихопив буквально з-під носа в іншого покупця, наче відбив у самої долі. Марина йшла на пів кроку попереду й швидко горнула список у … Читати далі

О п’ятій ранку тісто вже розтікалося від спеки. Ірина підсипала борошна, глянула на термометр за вікном — двадцять шість, о п’ятій ранку двадцять шість, — і саме тоді в провулок заїхала машина. Вона не просто проїхала повз, а ніби вповзла туди — тихо, плавно, без зайвого гуркоту, наче по мастилу. — Тетяно, — покликала Ірина, … Читати далі

— Слухай уважно, Олено, і без зайвих слів, бо вдруге я це повторювати не буду, — різко випалила жінка в яскравому пальті, перегородивши шлях просто посеред жвавого тротуару. Її пальці нервово стискали ручку шкіряної сумки, а в очах палали й злість, і відчай. — Скільки можна тягнути? Ти що, зовсім нічого не бачиш і робиш … Читати далі

— Та нічого я не знаю! — вигукнула Галина Петрівна. — Ви що, збираєтеся звинуватити мене у крадіжці на весіллі власного сина У нас зникли обручки: день весілля почався з дивного випадку. Настя прокинулася у день весілля з відчуттям, ніби серце калатає десь у горлі від хвилювання й радості водночас. За вікном світило сонце, сукня … Читати далі

— Маріє, а що це ти мої зимові чоботи в сміттєвий пакет засовуєш? — запитала Віра Петрівна, завмерши на порозі передпокою з важкою сумкою в руках. — На дворі ж травень, бузок саме цвіте! Я їх учора спеціальним кремом начистила, папером переклала й сховала на верхню полицю шафи! Невістка навіть не озирнулася. Вона сиділа навпочіпки … Читати далі

Колишній чоловік наказав Марині повернути «родинну реліквію», хоча третій рік вона сама виплачувала його кредит на вісімсот п’ятдесят тисяч гривень. Вона пообіцяла принести каблучку в ресторан і зробила це. Тільки все пішло не за планом чоловіка. — Поверни бабусину каблучку! — гаркнув у слухавку Толик. Я повільно відсунула чашку з охололою кавою до краю столу. … Читати далі

«Вам уже сімдесят два, а ви все в джинсах», — ці слова Олена Петрівна кидала, мов важкий камінь, щоразу, коли бачила Оксану Михайлівну біля під’їзду. Та Оксана Михайлівна тільки усміхалася й міцніше стискала свою сумку. «Це скінні. І вони дуже зручні, — спокійно відповідала вона. — А штани на резинці? Я в них наче в … Читати далі

— Дружино, та це ж просто папери! Знімай гроші з рахунку, мама приїхала забрати спадок, бо ми вже знайшли житло, — кинув мій чоловік Богдан. Він навіть не встиг до кінця розстебнути куртку, лише зайшов у квартиру, поклав ключі на поличку біля дзеркала й одразу заглянув у кімнату з таким виглядом, ніби все вже давно … Читати далі

Марійка стояла біля вікна й дивилася, як свекруха розкладає на столі її домашні пироги, наче оцінює товар на базарі. – Гарні пироги, нічого не скажеш, – мовила Ганна Степанівна. – Тільки кому їх їсти? Андрійкові одному? – Мамо, не починайте, – тихо відказала Марійка. – А коли ж починати? Дев’ять років ви разом. Дев’ять. У … Читати далі

— Стіл має ломитися від страв, а не створювати враження, ніби тут мешкають злидарі! Червону рибу бери тільки найкращу, м’ясні нарізки — лише дорогі, ікру теж не забудь, на рідних не економлять! — рішуче наказала свекруха, зазираючи вглиб чужого холодильника. — Добре, Олено Петрівно, — спокійно відказала невістка, навіть не відриваючись від своїх паперів. — … Читати далі