Романович

Осінній вечір опускався на спальний район міста повільно й сиро. Надія Василівна стояла біля вікна просторої трикімнатної квартири, тримаючи в руках порцелянову чашку з трав’яним чаєм, який давно встиг охолонути. Її погляд ковзав по мокрому склу, за яким мерехтіли тьмяні ліхтарі. Усе своє свідоме життя вона поклала на те, щоб виростити доньку Оксану гідною, щасливою … Читати далі

Надія Петрівна ніколи не любила розповідати людям, що їй важко. Коли кілька років тому не стало чоловіка, вона тихо прибрала його речі, залишивши у шафі тільки улюблений теплий светр, навчилася самотужки розбиратися з квитанціями, дрібним ремонтом і всіма тими домашніми справами, які раніше вони ділили на двох. Син Микола жив окремо з дружиною Інною, мав … Читати далі

Осінній ранок першого курсу запам’ятався Андрієві гострим запахом мокрого листя та шелестом зошитів у переповненій аудиторії. Саме тоді до дверей поспіхом увійшла Олена. Вона струшувала краплі дощу з яскравого шарфа, світле волосся вибивалося з-під каптура, а на обличчі сяяла щира усмішка. Вона сіла двома рядами попереду, і з тієї миті лекції з вищої математики перетворилися … Читати далі

Важкий пил літнього надвечір’я повільно осідав на сухе листя картоплиння. Сонце висіло низько над обрієм, розпікаючи повітря до задушливої густини. У повітрі пахло сухим чорноземом, гірким полином і гарячою бляхою старого даху. Олена опустила залізну лопату в суху землю і витерла піт із чола тильним боком долоні. Спина нила тупим, монотонним болем, руки тремтіли від … Читати далі

— Та чого ти так тримаєшся за ту стару хату, Ларисо? — Вадим уже втретє за вечір повертався до тієї самої розмови, ходячи кухнею від вікна до столу. — Там дах треба підправити, паркан похилився, сад заріс так, що яблунь із дороги не видно. Продамо зараз, поки за такі будинки ще дають нормальні гроші. Я … Читати далі

Я завжди вважала себе гарною матір’ю. Не ідеальною, звичайно, але намагалася робити все, що в моїх силах. Максим ріс, і з кожним роком я все більше відчувала, як час летить: він тільки пішов до школи, а ось уже коледж, гітара, компанії, пізні повернення. Але між нами завжди була довіра. Принаймні, мені так здавалося. З батьком … Читати далі

– Ще раз повторюю, щоб ноги твого батька не було біля мого інструменту! – Дмитро стояв посеред кухні, агресивно розмахуючи пластиковим кейсом від дорогого дриля. На щоках проступили червоні плями. – Ти глянь на це! – Він тицьнув пальцем у ледве помітну плямку будівельного пилу на корпусі. – Я за нього величезні гроші відвалив! А … Читати далі

— Я не створена для хатньої роботи. У мене кар’єра, заходи, — каже дружина. Іноді мені здається, що все моє життя розділилося на «до» і «після» зустрічі зі Сніжаною. І знаєте що? Я досі не можу зрозуміти — чи то було прокляттям, чи благословенням. Я завжди вважав себе звичайним хлопцем. Середнього зросту, звичайної зовнішності — … Читати далі

У двадцять два роки Соломія звикла ділити все навпіл або віддавати більшу частину іншим. Вона навчалася на четвертому курсі педагогічного університету, готуючись стати вчителькою початкових класів, і досі мешкала разом із батьками у звичайній двокімнатній квартирі типової панельної п’ятиповерхівки. Разом із нею цю житлову площу ділила молодша сестра Мар’яна. Різниця у чотири роки в дитинстві … Читати далі

— Тобі справді так важко поступитися однією квартирою? — голос матері в телефоні ставав дедалі гучнішим. — У тебе їх дві, Соломіє! Дві! А Христина з малою досі туляться в орендованій однокімнатній квартирі й щомісяця віддають господарям половину заробітку. Ти хоч трохи про сестру думаєш? Степан тебе стільки років годував, одягав, дах над головою давав. … Читати далі