Романович

— Тобі так сильно потрібна дитина в домі — от і візьмися за це питання сама, якщо маєш сили, або залиш у спокої дорослу людину! Чого ти до неї причепилася, наче її єдина цінність у двадцять п’ять років вимірюється лише цим? Дай їй можливість просто дихати й самостійно керувати своїм сімейним життям. З Катериною ми … Читати далі

— Я все своє життя вважала, що судитися з колишніми — це найбільший сором, який тільки можна собі уявити, — саме так тепер починається нова сторінка мого життя, яка змушує мене переосмислити кожен прожитий рік і кожне запізніле рішення. Ми часто зволікаємо, сподіваючись, що все якось владнається саме собою, що час усе розставить на свої … Читати далі

Листування чоловіка з братом змусило мене зібрати валізи. «Ти б знав, як вона інколи виводить». «Витрачає моє життя на претензії та вимоги». Він писав це своєму братові. І це було найгірше. Я повільно відсунулася від екрана. Чашка з чаєм завмерла на півдорозі до губ. Ці слова на моніторі — вони ж про мене — про … Читати далі

Той вечір мав стати звичайнісінькою п’ятницею, однією з тих, які ми так любили. За вікном накрапав холодний, колючий жовтневий дощ, краплі розмивали світло ліхтарів, створюючи на склі химерні візерунки. У квартирі ж було тепло. Я щойно витягла з духовки яблучний пиріг, і вся кухня наповнилася густим, солодким ароматом кориці та ванілі. Ігор сидів за кухонним … Читати далі

Вона дала мені конверт і сказала: «Тільки не відкривай його при чоловікові». Я поклала його до сумки. І пообіцяла собі, що не торкнуся. Але він був надто тонким. Надто легким. Надто… гучним. Я відкрила його у маршрутці. І потім не могла дивитися чоловікові в очі. Коли я переїхала до Микити три роки тому, я й … Читати далі

— Катерино, ти мені тут не вказуй і своїми дорослими правилами не махай перед носом, бо я це життя вздовж і впоперек пройшла. Якщо мені захотілося о шостій ранку поїхати на інший кінець міста за свіжими суницями, то я візьму свій ціпок і поїду, а ви з мамою можете скільки завгодно вираховувати мої кроки по … Читати далі

— Чи ти при своїй пам’яті, на старості літ кидати чоловіка й родину заради чужих заробітків? — саме ці слова, сказані колись близькою людиною, довго пекли мені серце. Тоді багато хто не розумів мого вчинку. Люди шепотілися за спиною, крутили пальцем біля скроні, а я просто заплющувала очі й думала про майбутнє. Життя за кордоном … Читати далі

—  У пориві відчаю я сама зібрала  валізу свого чоловіка, виставила за двері й сказала: “Йди до своєї матусі, раз вона для тебе дорожча”. Чесно кажучи, я вже не розраховувала, що він повернеться. Але мій Влад зробив свій вибір, і я ним безмежно пишаюся.  Наша затишна двокімнатна квартира завжди здавалася мені острівцем спокою. Тут пахло … Читати далі

— Ти при своєму розумі, Маріє? Продати все, залишитися голіруч у порожній хаті просто тому, що дитині забажалося вчитися у великому місті? — Ганна сплеснула руками, стоячи посеред подвір’я і заглядаючи через поріг хати, з якої виносили останні речі. Марія навіть не повернула голови в бік сусідки. Вона продовжувала спокійно, майже механічно збирати у великий … Читати далі

Батьківська хата стояла на самому краю села, де стара груша щоліта обсипала подвір’я дрібними, але солодкими плодами. Коли батьків не стало, брати деякий час жили разом, проте три господарі в одній хаті — то забагато. Тарас, найстарший, якось увечері сів за стіл, поклав на нього свої важкі долоні й заговорив першим. — Так далі не … Читати далі