Романович

— Забирайся з мого дому! Ти ніхто й звати тебе ніяк! — кричала свекруха, щойно образивши мене перед усією родиною. Чоловік мовчав, а я вже збиралася піти, коли у дверях з’явився незнайомий чоловік і назвав мене донькою. Побачивши його, свекруха зблідла… Кімната виблискувала фальшивим золотом, кришталем і пахла запеченою качкою, яку моя свекруха, Тамара Петрівна, … Читати далі

— Та що ти собі надумав? — різко випалив Микола, з усієї сили гепнувши важкою долонею по кухонному столу так, що порцелянові чашки дзвінко підскочили на блюдцях, а гарячий чай розлився по скатертині. — Скільки можна самому тягнути весь цей воз, поки ти вдаєш, ніби в нас усе прекрасно і проблем не існує? Ірина від … Читати далі

Телефон задзвонив о пів на дванадцяту. Для новин — запізно, для біди — ще зарано, хоча з ріднею Олега ніколи не вгадаєш, за яким графіком у них усе працює. — Мамо. Так, мамо, слухаю… — Олег сів на край ліжка, і матрац під ним жалібно скрипнув. Ірина не прикидалася, що спить. Вона лежала, втупившись у … Читати далі

Свекруха на ювілеї відрекомендувала мене гостям як «колишню невістку», а чоловік із усмішкою додав, що забув повідомити мені цю новину. Я не стала плакати чи тікати — я поставила гаряче на старовинну срібну тацю й перебила його: «Чудово, у мене для вас теж є новина». Те, що я сказала далі, змусило свекруху збліднути, а гостей … Читати далі

Рік тому Соломія розлучилася з Остапом, і досі, згадуючи той день, відчувала у грудях важкий холодний камінь. Вона сиділа у прохідній кімнаті батьківської хати, гойдала на колінах трирічну Марічку й дивилася у вікно, за яким мжичило. Остап ніколи не був поганою людиною у звичному розумінні цього слова. Він не пив, не піднімав на неї руку. … Читати далі

— Ти вже сказала хлопчикові, що Артем йому насправді не рідний? — запитала Валентина Іванівна так спокійно, ніби просто попросила передати сіль через стіл. У кімнаті одразу зависла напружена тиша. Артем саме тримав виделку над тарілкою, але повільно поклав її на край. Малий Богдан навіть не здригнувся. Йому щойно виповнилося сім, і зараз його турбувала … Читати далі

Бабуся збирала картон біля розкішного будинку й попросила склянку води, але господиня наказала зачинити хвіртку просто перед її обличчям. Щойно жінка рушила геть, до воріт під’їхав господар і застиг, побачивши на її зап’ясті червоний шнурок із маленьким хрестиком. Те, що він сказав їй за мить, змусило замовкнути всіх, хто стояв на подвір’ї. Зранку біля воріт … Читати далі

— Досить заглядати в мої каструлі, — тихо сказала я, але в кухні одразу стало так тихо, що хоч голкою кинь. Своячка стояла біля відчинених дверцят холодильника з виделкою в руці. На обличчі — жодної краплі сорому, тільки звичне здивування людини, якій раптом наважилися зробити зауваження. — Тобі що, шкода шматка сиру для рідної сестри … Читати далі

Ольга Петрівна вперше переступила поріг їхньої орендованої квартири — і відразу стало ясно: вона прийшла не як гостя. Вона проводила перевірку. Палець, що ковзнув по краю полиці, та кислий погляд, який перескакував із пилу на Лесю, сказали все без жодних слів. Наче невістка стояла перед нею як недолугий підлеглий, що зіпсував завдання. — Ну що … Читати далі

— Якщо не навчишся поважати мамині правила, то головним у цьому домі будеш не ти, — спокійно мовив Артем і поклав виделку на край тарілки. За великим столом зібралося майже десятеро людей. Рідний дядько з дружиною, двоюрідний брат Микола, сусідка через паркан, далека тітка з райцентру та ще кілька родичів, яких я бачила лише вдруге. … Читати далі