Романович

— Ти розумієш, що робиш помилку? — голос чоловіка тремтів. Я демонстративно склала чергову блузку до валізи, закотивши очі. П’ять років. П’ять довгих років я терпіла це все. Його звичку плямкати за столом, його безглузді жарти на родинних святах, його вічне «усе буде добре» замість реальних дій. Кожна дрібниця, яка раніше здавалася милою, тепер викликала … Читати далі

Ранкове сонце ледь пробивалося крізь щільні штори, коли різкий дзвінок мобільного розірвав тишу спальні. На годиннику була сьома ранку. Олена важко розплющила очі, відчуваючи нестерпну втому в усьому тілі. Вони з Тарасом повернулися зі святкування ювілею її сестри майже на світанку, втомлені, переповнені гучною музикою та довгими розмовами. Сон тривав не більше двох годин, і … Читати далі

– Йдеться про серйозні гроші. Тітка залишила квартиру тобі, а не нам – заявила сестра. Олена Сергіївна ніколи не думала, що в свої п’ятдесят вісім років їй доведеться наново вибудовувати стосунки з родиною. Усе життя вона вважала, що найголовніше – це підтримувати злагоду, не втручатися в чужі справи й жити своїм розумом. Але телефонний дзвінок, … Читати далі

— Я бачила твого чоловіка в торговому центрі. Він був не сам, — сказала подруга. «Як усе це безглуздо сталося», — думала я, перебираючи документи в шафі. Тридцять п’ять років спільного життя вмістилися в одну теку: свідоцтво про шлюб, договір на квартиру, старі довідки. Ще тиждень тому все було як завжди — розмірено й спокійно. … Читати далі

На просторій терасі заміського будинку панувала важка, майже фізично відчутна тиша, яку порушував лише тихий передзвін порцелянових чашок. Олена дивилася на доглянутий сад, на рівні ряди туй уздовж кам’яного паркану, на блискучий капот позашляховика чоловіка і згадувала зовсім інші краєвиди. Минуло майже чверть століття з того дня, коли вони з Тарасом уперше переступили поріг крихітної … Читати далі

— Смачно, серденько, справді смачно, але в мами борщ якийсь інший… Більш домашній, чи що. Ці слова прозвучали над столом у затишній кухні вже вкотре, перетворивши звичайну суботню вечерю на випробування. Оксана опустила очі на тарілку, де ще парував запашний червоний навар зі свіжою зеленню. Вона промовчала, стримавши зітхання, лише підсунула чоловікові сметану. Андрій підхопив … Читати далі

— Якщо мій чоловік і його рідний брат ще хоч один день будуть ділити цей старовинний дідусів гараж та іржавий верстат 1978 року, я особисто продам його місцевим колекціонерам металобрухту! — сміючись і одночасно обурюючись, казала Марина подрузі за кавою. — Вони вже тиждень не можуть вирішити, чия черга зберігати там зимові шини, і тепер … Читати далі

— Ми з мамою ладні прихилити одна одній небо, але тільки тоді, коли між нашими квартирами є щонайменше п’ятнадцять кілометрів і два пересадкові вузли метро! — сміючись, зізналася Оксана подрузі за чашкою чаю. — Варто нам опинитися під одним дахом більше ніж на три дні, як усе перетворюється на змагання: хто краще знає, як правильніше … Читати далі

Кожен будній день схожий на попередній, ніби запилена хустка, яку нескінченно переш, а плями все одно лишаються… Я давно вже навчилася чути тишу. Ту, де миготять погляди на кухні та дзвін ложок об чашки, здавалося б — випадковий. Ось і сьогодні: тиха кава, порожня тарілка для Євгена — він знову втік рано, так і не … Читати далі

Олена складала крихітні сорочечки, коли дзеленькнув ключ у замку. Серце тенькнуло — Андрій на роботі, а запасний ключ у свекрухи «для екстрених випадків». Тільки екстреним Галина Петрівна вважала будь-який день тижня. — Оленочко! Ти де? Вона вийшла в передпокій, поправляючи светр на животі. Свекруха стояла з пакетами з будівельного магазину, вже скидаючи пальто. — Добрий … Читати далі