Романович

Два місяці свекруха потайки приходила до нашого дому, коли мене не було. Щотижня приносила важкі пакети з речами, а на мої запитання відповідала ухильно. Коли я одного разу повернулася раніше й побачила чорні позначки на чужих простирадлах, то зрозуміла: ця жінка приховувала від нас щось важливе. Але правда виявилася зовсім не такою, як я собі … Читати далі

– Невістко! Ти взагалі бачиш, що ти за гидоту на стіл поставила, чи тобі зовсім байдуже, чим годувати мого сина після важкого робочого дня?! – з порога, навіть не роззувшись, вигукнула Валентина Петрівна, з розмаху кинувши сумки на кухонний стілець і презирливо штовхнувши пальцем тарілку із запеченою картоплею та свіжим салатом. Наталя завмерла біля плити … Читати далі

— Олександре! Ти хоч чашки наші не руш, вони ж пам’ятні, ми їх разом купували, — спокійно сказала Олена своєму чоловікові, стоячи посеред власної кухні. На столі стояли дві недопиті філіжанки кави, біля раковини лежала чужа шовкова хустка, а в коридорі квапливо збиралася жінка, якої тут ніколи не мало бути. Усе сталося звичайно й без … Читати далі

– Мамо, ти справді знову думаєш, що ми приїхали до тебе в село слухати твої повчання про грядки й картоплю, а не забрати те, що нам по-людськи належить щоосені? – різко кинув Андрій, навіть не знявши дорогі міські кросівки з блискучими наклейками й зверхньо дивлячись на стареньку матір, яка розгублено стискала в руках кухонний рушник. … Читати далі

Ранкове сонце пробивалося крізь щільні штори й лягало на підлогу рівними смугами. Галина лежала з відкритими очима й дивилася в стелю. Сорок днів минуло відтоді, як не стало Тараса, а їй і досі здавалося, що ось-ось почується його кашель на кухні й дзенькіт чашки. У двері тихо постукали. – Мамо, ти не спиш? – Не … Читати далі

«Мамо, плани змінилися. Ми не прийдемо, замовте піцу чи з’їжте самі», — написала невістка саме тоді, коли стіл у вітальні вже був святково накритий, а з духовки тягнувся густий запах запеченого м’яса. А вже наступного ранку син подзвонив мені двадцять шість разів поспіль. Двадцять шість пропущених дзвінків менше ніж за годину. Раніше Остап міг тижнями … Читати далі

– А ти взагалі хто така і що робиш у моїй хаті, на моєму власному дивані, ще й у моєму халаті, який я сама купувала в Мілані три роки тому?! – гучно, так що аж стіни здригнулися, вигукнула Марія, з силою кинувши на дерев’яну підлогу передпокою дві важкі валізи, набиті речами. Жінка, яка спокійно сиділа … Читати далі

– Маріє, ти взагалі бачиш, у що перетворився цей дім, чи тобі зовсім байдуже, що твою рідну матір скоро поховає під цією старовиною та пилом? – обурено вигукнув Сергій, зупинившись на порозі невеликої хатини в центрі села й із презирством оглядаючи скромну кімнату, де на старому дерев’яному комоді стояв єдиний кольоровий телевізор та кілька вишитих … Читати далі

– Ану постав коробку назад! – Єгор вискочив у передпокій у домашній кофті із закоченими рукавами й став перед взуттєвим стелажем, перекриваючи його собою. – Ти куди це в суботу зранку намірилася?! Ірина стояла біля трильяжа в бежевому пальті та притискала до себе коробку з найкращими бордовими туфлями на підборах. Із кухні одразу вийшла свекруха … Читати далі

Дев’ять років спільного життя не минають без сліду. Вони в’їдаються в людину звичками, спільними спогадами, запахом ранкової кави на двох і планами, які здаються такими ж міцними, як камінь. Олена й Сергій починали з нуля. Коли вони познайомилися, у них не було нічого, крім молодості, палких очей і великої віри в майбутнє. Жили вони у … Читати далі