22 Травня, 2026

Автор: Романович

— Сергію! Як ти можеш так! Ну добре, Світлану з дітьми виганяти. Але мене? Я  ж мати! — І що? Це дає вам право жити у нас без дозволу? — Я допомагаю! Готую, прибираю! — Ми не просили! Ми взагалі нікого не просили приїжджати! З веранди ввалилася подруга матері Ірини, тітка Люся. Напідпитку, ще й з розмазаною помадою.
Uncategorized

— Сергію! Як ти можеш так! Ну добре, Світлану з дітьми виганяти. Але мене? Я  ж мати! — І що? Це дає вам право жити у нас без дозволу? — Я допомагаю! Готую, прибираю! — Ми не просили! Ми взагалі нікого не просили приїжджати! З веранди ввалилася подруга матері Ірини, тітка Люся. Напідпитку, ще й з розмазаною помадою.

— Іро! Ірино, ти де?! — Сергій увірвався в спальню, ледь не збивши з ніг племінника, який тягнув мокрий рушник через весь будинок.— Це нестерпно! Ірина сиділа на ліжку, закривши обличчя руками. У сусідній кімнаті кричали діти сестри, на кухні теща щось смажила, створюючи пекельний дим, а з веранди доносився голосний сміх подруги матері та […]

Read More
-Сиди вже, допомагати вона буде! Ти хоч себе забезпеч, а онуку ми з дідом самі вигодуємо
Uncategorized

-Сиди вже, допомагати вона буде! Ти хоч себе забезпеч, а онуку ми з дідом самі вигодуємо

Катюша Стародуб, учениця 5-го класу, рано вранці йшла по засніженій сільській дорозі до школи і тихо плакала. Ну чому все так? Всі її однокласники живуть з батьками, з мамою і татом, а вона, Катя, живе з бабусею і дідусем, а маму бачить дуже рідко. Ні, бабусю Катя теж дуже любить, вона, бабуся, дуже хороша, добра […]

Read More
— Говорив. І зараз скажу! Шуба за дев’яносто дві тисячі для нас недозволена розкіш! — А будинок в якомусь селі, значить, дозволена? — А будинок, як ти висловилася, в якомусь селі, моя подяка мамі за всі їх клопоти! Все, закрили тему! До них вже підходила мама і Олені довелося замовкнути, хоча вона вирішила для себе, що просто так це не залишить.
Uncategorized

— Говорив. І зараз скажу! Шуба за дев’яносто дві тисячі для нас недозволена розкіш! — А будинок в якомусь селі, значить, дозволена? — А будинок, як ти висловилася, в якомусь селі, моя подяка мамі за всі їх клопоти! Все, закрили тему! До них вже підходила мама і Олені довелося замовкнути, хоча вона вирішила для себе, що просто так це не залишить.

— Будиночок не ваш. Хоча ви праві, є за що нам дякувати, що пустили вас сюди пожити. — Як пожити? Я думала, це мій будинок. Планувала переїжджати на постійне проживання. Навіть оплатила новий дах, старий трохи протікав… — Дуже просто. Ми з Кирилом все обговорили заздалегідь. Бачите, грошей у нас не так багато, а дачу […]

Read More
– Ану пішла на кухню! Нема чого по моїх речах лазити! Це ключ від нового архіву в офісі! Але він не очікував, що станеться далі…
Uncategorized

– Ану пішла на кухню! Нема чого по моїх речах лазити! Це ключ від нового архіву в офісі! Але він не очікував, що станеться далі…

– Катю, де моя краватка синя? – крикнув Дмитро зі спальні. Катерина стояла на кухні, помішуючи вівсянку. Сім років заміжжя, і щоранку – як день бабака. Він поспішає в офіс до успіху та грошей, вона залишається між плитою та пральною машиною. – У шафі на другій полиці! – озвалася вона. – Не бачу! Катя, де […]

Read More
Одного разу до Катерини приїхала жінка – Наталя, років сорока п’яти, доглянута, з трояндою в руках. Постояла біля хвіртки, а потім сказала: – Ви мене не впізнаєте, але я вам винна життя. Бабу Катерину в селі знали всі, їй уже перевалило за сімдесят. Вона мала двох дітей – сина й дочку, але обидвоє давно поїхали в світи й з рідною мамою спілкувались не часто, лише листівки на великі свята. Вона хотіла прожити своє життя тихо і скромно, але потім, добро яке вона робила, почало повертатися до неї
Uncategorized

Одного разу до Катерини приїхала жінка – Наталя, років сорока п’яти, доглянута, з трояндою в руках. Постояла біля хвіртки, а потім сказала: – Ви мене не впізнаєте, але я вам винна життя. Бабу Катерину в селі знали всі, їй уже перевалило за сімдесят. Вона мала двох дітей – сина й дочку, але обидвоє давно поїхали в світи й з рідною мамою спілкувались не часто, лише листівки на великі свята. Вона хотіла прожити своє життя тихо і скромно, але потім, добро яке вона робила, почало повертатися до неї

Бабу Катерину в селі знали всі, їй уже перевалило за сімдесят. Вона мала двох дітей – сина й дочку, але обидвоє давно поїхали в світи й з рідною мамою спілкувались не часто, лише листівки на великі свята. Але літня жінка не нарікала, приймала все як є. – Та що мені треба? – казала вона сусідці […]

Read More
— Ой, діду, це ж наша Ніночка! — і Марійка обійняла її, як добру знайому. — Вони мені про вас усі вуха продзижчали, що мама, що онучка, — за чаєм розповідав Ніні Борис, син Валерії Федорівни. — Ще чайку? А я мамі посудомийку подарував, вчу її користуватися, вона веліла, щоб Ніночку не напружувати
Uncategorized

— Ой, діду, це ж наша Ніночка! — і Марійка обійняла її, як добру знайому. — Вони мені про вас усі вуха продзижчали, що мама, що онучка, — за чаєм розповідав Ніні Борис, син Валерії Федорівни. — Ще чайку? А я мамі посудомийку подарував, вчу її користуватися, вона веліла, щоб Ніночку не напружувати

Дарину дратувало, що мама ходить мити підлогу і прибирати в квартирах до чужих людей. Вони це особливо не обговорювали, але Ніна Іванівна знала, що донька її соромиться. — Мамо, ти що, не можеш іншу підробіток знайти? Можна в’язати на замовлення, це й то пристойніше. У Маринки мама торти пече, такі красиві, що нарозхват ідуть, їй […]

Read More
— Ти так і не навчилася радіти за інших, так? У тебе щось не вийшло з твоїм хлопцем, а тепер ти хочеш зруйнувати і моє життя
Uncategorized

— Ти так і не навчилася радіти за інших, так? У тебе щось не вийшло з твоїм хлопцем, а тепер ти хочеш зруйнувати і моє життя

— Мамо… Я сьогодні бачила Євгена. У кафе, з іншою жінкою. Вони… — Марина запнулася, намагаючись підібрати слова. — Були занадто близькі. Це була не ділова зустріч. Він її цілував. Любов Сергіївна завмерла, немов не почула сказаного. Вона повільно повернула голову в бік дочки, а потім вибухнула саркастичним сміхом. — Ти жартуєш, так? — її […]

Read More
– І про заповіт подумай, я ж його брат, мені все по праву має належати!  Ти ж одна, нікого немає, а ми сім’я. Кому все дістанеться після тебе? Не державі ж віддавати? – Видав брат покійного чоловіка
Uncategorized

– І про заповіт подумай, я ж його брат, мені все по праву має належати!  Ти ж одна, нікого немає, а ми сім’я. Кому все дістанеться після тебе? Не державі ж віддавати? – Видав брат покійного чоловіка

Все життя Наталя жила заради чоловіка та дочки. Зустрілися вони з Василем випадково. Він прийшов на побачення з іншою дівчиною, чекав на неї, а вона не прийшла. Наталка сиділа на лавці й притискала носову хустку до розбитого коліна. Поруч лежав велосипед. Вася зголосився допомогти, провів її додому. Його дівчина зникла, він навіть був радий цьому. […]

Read More
– З таким підходом тебе кульбабами треба годувати, а не м’ясом! – Виказувала мати знахабнілому сину
Uncategorized

– З таким підходом тебе кульбабами треба годувати, а не м’ясом! – Виказувала мати знахабнілому сину

– Валеро, подивися, яка сукня гарна! – крутилася перед чоловіком Рита у новій сукні. – Ти знову нову купила? – зітхнувши, спитав Валера. З грошима напружено, а вона знову вбрання собі купує! – Ну, так! – радісно відповіла Рита, продовжуючи крутитися і кокетувати. – А з їжі ти що купила? – спитав Валера. – Йогурт, […]

Read More
Під деревом лежав собака, брудний, виснажений, він був прив’язаний до дерева. Обдираючи пальці, Женя розплутувала мокрі вузли. Звільнивши мотузку, вона змогла нарешті роздивитися тварину. Те, що вона побачила, її вразило
Uncategorized

Під деревом лежав собака, брудний, виснажений, він був прив’язаний до дерева. Обдираючи пальці, Женя розплутувала мокрі вузли. Звільнивши мотузку, вона змогла нарешті роздивитися тварину. Те, що вона побачила, її вразило

Під деревом лежав собака, брудний, виснажений, він був прив’язаний до дерева. Обдираючи пальці, Женя розплутувала мокрі вузли. Звільнивши мотузку, вона змогла нарешті роздивитися тварину. Те, що вона побачила, її вразило. Женя йшла, не розбираючи дороги. У голові звучало тільки: «Жаль, занадто пізно… ми нічого… нічим… не можу сказати, але вам треба упорядкувати всі справи… знеболювальне… […]

Read More