Романович – Та куди ти подінешся? – скривився батько. – Ми сорок років із тобою прожили! Пробачиш, нікуди не дінешся. Мама мовчки глянула на нього. – Ну, – подумала я, – скажи йому щось. Запереч! Але мама не промовила жодного слова. А мені заступатися за неї було… складно. Тому що я на той момент жила з … Читати далі
— А куди ти її подінеш, коли народиш? На мій стіл покладеш чи сестрі на спину повісиш? Михайло Іванович гримнув чайником об конфорку так, що стара плита жалібно дзенькнула, а вода всередині голосно заплюскотіла. Надійка мимоволі втягнула голову в плечі, хоча стояла спиною до нього й чистила завелику картоплину над пластиковою мискою. — Я її … Читати далі
— Несмачно. Ти зовсім готувати не вмієш, — казав чоловік. І для нього це закінчилося не дуже добре. Люба стояла біля плити, котрий раз намагаючись приготувати ідеальну вечерю. На кухні витав аромат свіжих спецій і овочів, що нудилися в духовці. Вона старанно дотримувалася рецепту з кулінарної книги, вивіряючи кожен грам інгредієнтів з точністю ювеліра. У … Читати далі
У той день, коли не стало моєї Олени, лікарі сказали мені: «У вас залишився син, але він хворий». І я повірив. Шість років я жив тільки заради нього, мого тихого, слабого хлопчика Михайла. Я був готовий на все, щоб він жив. Але я не був готовий до того, що одного разу зустріну в парку іншу … Читати далі
Запах лікарняного антисептика і міцної кави в паперовому горнятку був першим, до чого Олена звикла після закінчення інтернатури. Вона сиділа на посту терапевтичного відділення, заповнюючи нескінченні журнали, коли швидка доправила Тараса. Пацієнт тримався за бік, бліднув. Оскільки складних клінічних випадків молодій лікарці завідувач ще не довіряв, Тараса закріпили за нею. Коли біль відступив, хлопець одразу … Читати далі
Вечірнє повітря в селищі пахло вологим листям і свіжою фарбою. Андрій стояв на ґанку невеликого будинку, тримаючи в руках чашку вже остиглого чаю, і дивився, як через хвіртку неквапливо прямує його теща, Ольга Сергіївна. Вона ступала обережно, високо піднімаючи підбори своїх туфель, немов земля під ногами була для неї ворожою територією. – Олено, твій чоловік … Читати далі
— Ти ж усе одно сидиш удома і нічого не робиш, то спечи моїй новій дівчині пиріжків, у тебе ж вони так добре виходять. Саме ці слова сказав мені чоловік через місяць після того, як спакував валізи й пішов будувати нове щастя. Без сорому. Без краплі ніяковості в голосі. Буденно, наче попросив передати сіль за … Читати далі
— Ти мені ніхто, і чужа дитина мені не треба. У мене своє життя попереду, а ти вже якось сама розбирайся. Саме ці слова почув покинутий погляд Галини, коли біля хвіртки зачинилися дверцята старої автівки, і чоловік, якому вона вірила понад усе на світі, просто зник із її долі. Не було довгих суперечок, не було … Читати далі
Життя Оксани розкололося на дві нерівні частини тієї самої миті, коли лікарі з жалем опустили очі. Її чоловіка не стало несподівано, і ця втрата забрала з собою всі кольори звичного рівненського побуту. Двадцять років щасливого шлюбу розчинилися в тиші порожньої квартири. Після похорону почалася затяжна, безпросвітна чорна смуга. На роботі відбулося скорочення, і Оксана, втративши … Читати далі
Тетяна Степанівна довго сиділа на краєчку ліжка, дивлячись у вікно на голі гілки старого каштана. У кімнаті пахло серцевими краплями та сушеними травами. Руки тремтіли, коли вона намагалася налити води у склянку. Після повернення зі стаціонару сили зовсім покинули її, а в голові невпинно крутилися думки про те, як швидко порожніє дім, коли ти перестаєш … Читати далі