Романович

— Знаєте, Олено Петрівно, я щиро сподівалася, що статус законної дружини вашого сина змусить вас поважати наш вибір. Але ваша заява про те, що наше одруження — це дурість, а я — чергова дівчина, яку не варто запам’ятовувати, стала точкою неповернення. Марк більше не дозволить вам маніпулювати його почуттями, і ми виходимо з цих дверей … Читати далі

— Знаєш, Дмитре, почути від сторонньої жінки, що вона чекає від тебе дитину — це межа, після якої будь-яка довіра розсипається на порох. Твої запевнення, що ти тут ні до чого і це якась помилка, звучать безпорадно, коли реальність уже стоїть на нашому порозі. Я не збираюся грати роль обманутої дружини у цій дешевій мелодрамі, … Читати далі

Знаєш, Олександре, коли ти за кілька годин до поїздки повідомляєш мені, що в нашу весільну подорож їде твоя молодша сестра, бо “мама так вирішила”, це перекреслює всю повагу до мене як до твоєї дружини. Цей тур мав бути початком нашого спільного життя, нашою особистою казкою, а не сімейним екскурсійним туром під керівництвом твоїх родичів. Якщо … Читати далі

Додому Орися поверталася щасливою і водночас засмученою. Щасливою, бо нарешті купила собі давно омріяні червоні лакові туфлі. А засмучувала жінку сума, яку їй прийшлось витратити. Справа в тому, що Орися, чи не вперше в житті, наважилася купити собі обновку за неймовірну для неї суму – три тисячі гривень. Вона йшла по дорозі і гарячково перебирала … Читати далі

Годинник на тумбочці світився тьмяним зеленим світлом: 03:14. З радіоняні, що стояла поруч, почулося спочатку тихе крекчання, а потім вимогливий, пронизливий плач дев’ятимісячної Софійки. У неї знову різалися зуби. Я машинально відкинула ковдру. Тіло налилося свинцем, спина нила після вчорашнього дня, який здавався нескінченним марафоном між кухнею, пральною машиною, дитячим ліжечком і шваброю. Поруч, відвернувшись … Читати далі

— Знаєш, Світлано, я довго мовчала, намагаючись зберегти родинний мир, але твоє споживацьке ставлення до нашого бюджету й постійне бажання жити за наш рахунок перетинають усі межі. Ми з твоїм братом будуємо власну родину, і наші ресурси, час та плани не призначені для того, щоб обслуговувати твої безкінечні забаганки. Віднині ми ввічливо, але твердо закриваємо … Читати далі

Ввечері в вікно Лесі хтось постукав, відчинила – на порозі стояла кума Анна, яка приїхала в село у відпустку, бо вона вже 15 років живе і працює в Італії. Леся радо впустила Анну, жінки до вечора засиділися за столом, згадуючи минуле. В селі будинки росли, як гриби. За якихось 20 років село і не впізнати, … Читати далі

Олексій стояв біля дверей і його погляд виказував суміш роздратування та зверхності. Він навмисне не зачиняв вхідні двері повністю, щоб протяг із під’їзду гуляв коридором, нагадуючи про те, що час Катерини в цьому домі спливає з кожною хвилиною. У його руках був рулон великих чорних сміттєвих пакетів, які він тримав так, ніби це був королівський … Читати далі

— Мамо, це Наталка. Ната, це моя мама, Маргарита Петрівна. А де батько? — Мишко потягнув дівчину за собою, та, несміливо кивнувши жінці перед собою, зробила кілька кроків і зупинилась. Ну звичайно… Маргарита Петрівна… Наталка знала її дуже добре, аж до тремтіння, до темряви в очах… — Наталка? Якими долями? — поцікавилася тим часом жінка, … Читати далі

Їхні стосунки з самого початку здавалися надто ідеальними, щоб бути правдою. Максим був із тих чоловіків, яких називають «надійними»: стриманий, амбітний, із чітким планом на життя. Моя сестра Олена — емоційна, мрійлива, схильна до романтизації всього на світі. Вони з’їхалися через пів року після знайомства. Я пам’ятаю той вечір, коли Олена вперше прийшла до мене … Читати далі