Автор Романович

-Дякую, Максиме! Не дарма мама твоя пальто нове тоді продала, щоб ти на змагання поїхав. Ох не дарма. Ти виріс великою людиною

– Тітонько! Тітонько! Не проходьте повз! Дивіться, які гладіолуси! Сьогодні вранці зрізав, гарні, свіжі! Максим, як і інші продавці квітів, які дружно сиділи в тіні в’яза, поблизу великої автобусної зупинки, загули навперебій, ледь побачивши зацікавленого покупця. Літо невблаганно йшло до… Продовжити читання →

Він мені не потрібен, хворий, — байдуже сказала блондинка, поставивши переноску на стійку ветеринарної клініки. Рита працювала адміністратором вже два роки і бачила багато різних випадків. В основному господарі приносили «важких» хворих, до останнього намагаючись їх врятувати.

З переноски почувся слабкий писк.— Він мені не потрібен, хворий, — байдуже сказала блондинка, поставивши переноску на стійку ветеринарної клініки. Рита працювала адміністратором вже два роки і бачила багато різних випадків. В основному господарі приносили «важких» хворих, до останнього намагаючись… Продовжити читання →

ВИПАДКОВА ЗУСТРІЧ, ЩО ЗМІНИЛА ЖИТТЯ! НЕЙМОВІРНА ІСТОРІЯ, ВІД ЯКОЇ МУРАШКИ ПО ШКІРІ!

Марина поспішала на свій рейс, коли побачила на лавці в аеропорту літню жінку, яка виглядала розгубленою. Вона тримала в руках квиток і щось тихо бурмотіла собі під ніс. Марина не змогла пройти повз і запитала: — Вам допомогти? Жінка підняла… Продовжити читання →

Софіє, ти коли збираєшся повернутися додому? – запитала мама, злегка нервуючи в голосі. – Не знаю, мамо. Квартира ще не виплачена, тому буду тут, – відповіла я, хоча не могла зрозуміти, чому вона раптом стала таке питати. Вона добре знала, що поїхала я на заробітки не заради себе, а заради сина. Данило вирішив одружитися, але жити разом не хоче, тож я, після довгих роздумів, порадилася з чоловіком і вирушила в Італію на місце, де колись працювала моя мама

– Софіє, ти коли збираєшся повернутися додому? – запитала мама, злегка нервуючи в голосі. – Не знаю, мамо. Квартира ще не виплачена, тому буду тут, – відповіла я, хоча не могла зрозуміти, чому вона раптом стала таке питати. Вона добре… Продовжити читання →

Іване, ти мене зрадив, обманув мої почуття, розбив наше щастя, зруйнував нашу сім’ю, спаплюжив нашу любов, осквернив наш шлюб. Ти зрадив не тільки мене, а й наші спільні мрії, наші спогади, наші обіцянки. Ти зрадив те, що було для нас найціннішим, найсвятішим. А ми ж вінчалися, Іване. Невже ти забув про той день, про ті клятви, про ту віру, що ми розділяли разом? Невже ти забув про Бога, Який був свідком нашого союзу?

– Ти хоч дивилася на себе в дзеркало? Іван заскочив додому на хвилинку, щоб забрати дружину на корпоратив. Але, побачивши її, миттєво передумав. І куди він дивився раніше? Вона ж просто жахлива! Боки обвисають, обличчя всіяне зморшками, і ця сукня… Продовжити читання →

Добро завжди повертається…

– Маріє, ну хоч чаю дай дітям! – Олена притискала до себе молодшу дочку. – Ми з п’ятої ранку в дорозі. Двоюрідна сестра стояла у дверях своєї квартири, загороджуючи прохід. На обличчі – маска ввічливої ​​байдужості. – Олено, у мене… Продовжити читання →

Не можу я її ось так просто вигнати. Ну і що, що мама мені все залишила? І не важливо, що Марта не завжди себе добре поводила, – думала собі Ганна дивлячись на Марту, що прийшла з похиленою головою у відчаї. Коли батька не стало, Марта приїхала. Стояла в новій шубі й мовчки витирала очі. Але не допомогла ні в організації похорону, ні в прибиранні двору. Все лягло на плечі Ганни – як і завжди. Те саме було і з матірʼю, а тепер сестра, нарешті, все зрозуміла

Не можу я її ось так просто вигнати. Ну і що, що мама мені все залишила? І не важливо, що Марта не завжди себе добре поводила, – думала собі Ганна дивлячись на Марту, що прийшла з похиленою головою у відчаї…. Продовжити читання →

Мені теж не завадив би такий ось – справжній друг

Галина і Дмитро поверталися до міста. Вони їздили дивитися будинок, який хотіли купити. Доля звела їх у тому віці, коли діти вже виросли, коли підростали онуки. Обоє були самотні, обом хотілося свого простору, свого спільного житла. Але в покупці саме… Продовжити читання →

Ти сама винна. Ніхто тебе не просив усе життя біля мами сидіти. Це твій вибір. А тепер – будь добра, або продаєш, або будемо судитися. Брат пішов, грюкнувши дверима. А Ніна сіла і знову дивилася в вікно. На кухні було тихо. Тільки годинник цокав, як той вирок. Через тиждень прийшов лист – від юриста. Тарас подав заяву на оскарження заповіту. Мовляв, мати була недієздатна, його позбавили права несправедливо. Судові засідання тривали кілька місяців. Тарас розповідав, що мама його любила, що хотіла йому допомогти, що сестра все провернула нишком. Коли суд підтвердив дійсність заповіту, Тарас не вибачився. Лише сказав: – Ну, живи. Але більше я не переступлю поріг цього дому. І ти в мою хату не приїзди

Ніна жила з мамою у великій трикімнатній квартирі в центрі міста. Не одружилась, дітей не мала, але не тому, що не хотіла – просто не склалося. А ще, мабуть, тому, що завжди була біля мами. Спершу – бо хворіла, потім… Продовжити читання →

– Слухай! – раптом вибухнув чоловік. – Ти вже мене дістала! Тільки пиляєш і ниєш, пиляєш і ниєш! То зі своєю роботою, то з бабусею. Пішла б уже, мені б спокійніше стало! Я тебе взагалі з жалості тоді підібрав!

– Я не зрозуміла! Як це ти більше не будеш до бабусі їздити? Вона до тебе звикла! Сумує! Ти ж у неї, можна сказати, єдина залишилася, окрім мене! Людмила Павлівна кричала так, ніби її невістка, Марина, щойно продала батьківщину. Марина… Продовжити читання →

« Старіші записи Новіші записи »

© 2025 Future Investments — На платформі WordPress

Автор теми Anders NorenВверх ↑