– Це твоя заслуга, друже, — сказала Галина, чухаючи кота за вухом. — Без тебе я б ніколи його не знайшла
– Василю, де ти? Час снідати, — звично гукнула Галина, відкидаючи теплу ковдру. У відповідь була тиша. Дивно. Зазвичай, цей пухнастий рудий клубок уже крутився б біля її ніг, нагадуючи про порожній шлунок. Галина босоніж пройшлася прохолодною підлогою. Їхня невелика трикімнатна квартира на другому поверсі старої триповерхівки була такою компактною, що знайти в ній кота — справа … Читати далі