Романович

– А я не соромлюся, – сказала я. – І не буду. Якщо тобі так важливо, що подумають інші, скажи їм, що твоя дружина – прибиральниця. І якщо вони після цього стануть гірше до тебе ставитися, то це не ті люди, з якими варто мати справу. Ніна Павлівна, ви б хоч попередили, що у вас … Читати далі

— Мене неймовірно дратують усі ці нескінченні поради про те, що треба виспатися наперед чи нагулятися до відвалу! — обурено вигукнула Софія, розставляючи чашки на столі. — Я готуюся стати мамою, а не вирушаю у в’язницю, щоб мене заздалегідь жаліли та лякали майбутнім!  Весняний ранок заливав затишну кухню м’яким сонячним світлом. На підвіконні цвіла орхідея, … Читати далі

Густий травневий вечір повільно огортав село. Сонце вже скотилося за темну смугу соснового лісу, залишивши по собі на небі багряно-золоту смугу, яка поступово холонула й переходила в сутінкову синяву. У повітрі стояв терпкий дух молодого вишневого цвіту, вологої ріллі та полину. Ганна не помічала цієї краси. Вона стояла біля криниці посеред подвір’я, стискаючи сухими, натрудженими … Читати далі

– Я все продумала, мої діти. Це буде ідеальним варіантом для всіх нас. Оксана Леонідівна поклала на стіл глянсовий журнал із будівництва, заклавши потрібну сторінку рекламним буклетом. – І що ми обговорюємо? Лєра відсунула убік ноутбук. Вона зводила логістичні таблиці для ранкової зміни, коли свекруха вирішила заглянути без попередження. – Ваше майбутнє, Лєро. Ваше розширення. … Читати далі

— Всесвіт має чудове почуття гумору, але реалізовує наші мрії з точністю до слова, а не до наших очікувань, — посміхаючись, ділилася Жанна з подругою. — Коли я купувала ті розкішні білі брюки-палаццо в Мілані й загадувала роботу, де зможу їх носити, я й уявити не могла, що незабаром мені видадуть аж дванадцять пар білосніжних … Читати далі

Суботній ранок у моїй квартирі завжди починався однаково. Я прокидалася о сьомій, заварювала міцний чай із м’ятою, відчиняла кватирку на кухні й чекала на доньку. Оля приходила щосуботи рівно о десятій. Вона забігала галаслива, усміхнена, з шелесткими пакетами зі свіжою випічкою, ставила чайник на плиту, і наша стара двокімнатна квартира одразу оживала. Але тієї осінньої … Читати далі

— Вона стола прямо біля пішохідного переходу в цьому своєму мишаче-сірому светрі та сірих брюках — як я мала її помітити у сутінках?! — обурювалася Вікторія, поправляючи зачіску. — Жодної світловідбивні наліпки, жодної світлої плями на одязі! А тепер через цю неуважність я маю витрачати свій дорогоцінний час на розбирання.  Осінній вечір повільно накривав місто … Читати далі

— Мамо, не приходь на захист мого проєкту. І на бенкет увечері теж не треба. Голос Андрія у слухавці звучав рівно, виважено, із тією холодною діловою ввічливістю, якої зазвичай навчають на дорогих курсах публічних виступів. Так говорять топменеджери з нав’язливими клієнтами, яким дуже хочеться делікатно відмовити. Я стояла посеред своєї найбільшої плівкової теплиці на околиці … Читати далі

– Та як ти смієш вказувати мені на двері? Я твоя рідна сестро! Подивися на себе, праведниця! – Олена задихалася від злості, а її колись доглянуті, але тепер тремтячі пальці з яскравим манікюром, що облупився, судомно вп’ялися в ремінець потертої сумочки. Надія стояла на порозі затишної вітальні, де ще п’ять хвилин тому лунав радісний сміх … Читати далі

Осінній ранок у селі починався тихо й повільно, ніби саме сонце лінувалося вилазити з-під густої ковдри сивого туману. Повітря пахло опалим листям, вогкою землею та стиглими антонівськими яблуками, які за ніч падали в густу траву з глухим, соковитим стукотом. Олена прокинулася ще до світанку, як робила це все своє життя. У хаті було прохолодно, тож … Читати далі