Романович

Андрію! Ти навіщо з’їв останній шматок ковбаси? — гукнула дружина. — Чого ти здійняла такий шум? Сьогодні субота, люди намагаються хоч трохи відпочити, — промовив він, зазираючи Олені через плече. — А, ти про це? Ну слухай, був важкий день на роботі. Прийшов додому голодний, як вовк. А чого тут довго думати? — Андрію, там був борщ на три дні вперед, — Олена намагалася достукатися до нього. — Велика трилітрова каструля. Я варила його чотири години. Чотири! Поки ти в цей час дивився футбол і пив чай. — Ну і що з того? Хіба чоловік не має права поїсти у власному домі? — Андрій іронічно посміхнувся. — Ти ж дружина, врешті-решт. Приготуєш ще, в чому проблема? — А діти? Що вони будуть їсти? — Олена різко обернулася до кухонного столу. — Чорт, ну я не подумав, — відмахнувся Андрій, навіть не намагаючись вдавати жаль. — З’їв і з’їв. Зроби їм якісь бутерброди. Здається, був хліб. — Який хліб, Андрію? Ти вчора доїв і хліб. Пів буханки. Разом із вершковим маслом. Я це масло спеціально брала для дітей! — Ой, перестань, не драматизуй. Знову за своє, — він розсердився. — Якщо ти така недолуга господарка, що не можеш проконтролювати елементарні запаси, то це виключно твої проблеми. Легше жалітися, ніж самій сходити в магазин

Автор

Олена відчинила дверцята холодильника і застигла на місці. Під яскравим світлом лампочки, яка ледь помітно мерехтіла, відкрилася картина повного спустошення. У пластиковому лотку, де зазвичай було хоча б десяток яєць, сиротливо гойдалося лише одне. У дверцятах самотньо стояла напівпорожня пляшка соусу, що давно втратив свій вигляд, і це було все, що залишилося від запасів. Вчорашня … Читати далі

— Ну, на четвер нічого не плануй. Ніяких своїх серіалів чи балачок із подружками. У четвер чекаю на тебе. Треба випрати речі, прибрати, — заявила наказовим тоном Зінаїда Петрівна на іншому кінці дроту. Ольга здригнулася, але промовчала. Телефонна розмова зі свекрухою вкотре закінчувалася наказом. Ці бесіди завжди були короткими й конкретними: мінімум привітань, максимум вказівок. Жодних «як справи», «як здоров’я» чи «як ти, мила». Відразу до справи: «треба випрати речі, прибрати»…

Автор

— Ну, на четвер нічого не плануй. Ніяких своїх серіалів чи балачок із подружками. У четвер чекаю на тебе. Треба випрати речі, прибрати, — заявила наказовим тоном Зінаїда Петрівна на іншому кінці дроту. Ольга здригнулася, але промовчала. Телефонна розмова зі свекрухою вкотре закінчувалася наказом. Ці бесіди завжди були короткими й конкретними: мінімум привітань, максимум вказівок. … Читати далі

— Коли я дізналася, що при надії, він зізнався, — продовжила Іванка. — Сказав, що не може залишити сім’ю. Дочок. Що він кохає мене, але не зможе жити з почуттям провини. Петро тоді сказав: «Я буду допомагати». І ось, я з дитиною. І тепер він приходить раз, іноді двічі на тиждень. Приносить гроші, продукти, розмовляє з Данилом.

Автор

— Ти пам’ятаєш, який сьогодні день? — запитала Тамара, навіть не підводячи голови від каструлі, де булькотів борщ. Петро Олександрович, який саме розв’язував шнурки на своїх дорогих італійських туфлях, на мить завмер. Його пальці, звичні до пера та указки, на мить втратили ритм. Він підвів очі на дружину, але вона дивилася не на нього, а … Читати далі

Алло, Таню, привіт. Вибач, що турбую ввечері, — почала вона, коли в слухавці відповіли. — Привіт, Даринко. Щось сталося? Голос у тебе якийсь тривожний. — Скажи, ти знаєш, що твоя мама збирається переїхати жити до нас у квартирі? На тому кінці дроту запанувала довга мовчанка. — Що? До вас? Перший раз про це чую. Мама мені нічого подібного не казала. — От бачиш… Ярослав стверджує, що все вже вирішено. А коли ти взагалі бачила її востаннє? — Десь місяць тому заїжджала на вихідних, — Тетяна трохи помовчала, ніби згадуючи щось. — Хоча, знаєш… був один дивний момент тоді. — Який саме? — Я приїхала без попередження, а в неї на кухні сидів якийсь чоловік. Незнайомий, років під п’ятдесят, солідний такий. Вони про щось дуже серйозно розмовляли, якісь папери на столі лежали. Коли я зайшла, вони одразу замовкли, а чоловік швидко зібрався і пішов. Мама тоді сказала, що це просто далекий знайомий у справах, і перевела тему. Дарина нахмурилася. У Валерії Юріївни не було ніяких бізнес-справ чи далеких родичів, про яких би не знали діти. Окрім хіба що її молодшого брата Олега, який жив у іншому регіоні і згадувався в родині рідко. — Таню, а ти не помічала, може, у мами з’явилися якісь фінансові труднощі

Автор

— Краще б ти мені зрадив, ніж отак, за моєю спиною, ламати наше життя, — тихо сказала Дарина, навіть не повертаючись до чоловіка. Вона стояла біля кухонного столу, перебираючи свіжу зелень для вечері. Руки злегка тремтіли, і кілька стебел кропу впали на підлогу. Ярослав завмер у дверях кухні, тримаючи в руках куртку, яку так і … Читати далі

У тебе в родині всі такі божевільні? – спитала Олена чоловіка, коли дізналася про спадок від свекра

Автор

Вечірнє світло м’яко лягало на кухонний стіл, де лежала темно-синя тека з документами. Олена дивилася на глянцеву поверхню паперів, але бачила перед очима весь той довгий, сповнений образ і втоми шлях, який вони пройшли за останні роки. Віктор Петрович уже пішов до своєї кімнати, тихо причинивши двері, а в коридорі почувся шурхіт ключів. Це повернувся … Читати далі

Марта відчинила двері та оторопіла. – Привіт. Я прийшов сказати дещо важливе, – лагідно мовив колишній чоловік Ілля

Автор

Запах запеченої картоплі з грибами та сирною скоринкою розливався коридором старої двокімнатної квартири, створюючи ілюзію абсолютного спокою. Марта розкладала прибори на столі, насолоджуючись рідкісним вихідним днем. Донька Оксана вже другий рік жила у Варшаві, працювала в престижній логістичній компанії, і Марта нарешті могла дозволити собі просто побути на самоті. Тридцять років важкої праці на двох … Читати далі

У 47 років ледь не залишила сім’ю — зустріла своє шкільне кохання. Схаменулася, коли дізналася, навіщо я йому знадобилася.

Автор

У 47 років ледь не залишила сім’ю — зустріла своє шкільне кохання. Схаменулася, коли дізналася, навіщо я йому знадобилася. Христина прискіпливо розглядала своє відображення. Із дзеркала на неї дивилася дуже ефектна, доглянута жінка. Сорок сім років — це, звісно, вже не тридцять, але завдяки регулярному догляду ця жінка виглядала розкішно. Густе темне волосся, струнка, бездоганний … Читати далі

Це сталося ввечері, коли Петро поїхав у сусідній район здавати об’єкт і мав повернутися дуже пізно. Валерій спеціально вибрав цей момент. Стефа стояла біля плити, варила вечерю. Вона була втомлена, ноги гуділи від довгого дня. Валерій зайшов на кухню, сів за стіл і важко поклав на нього свої великі, покручені хворобою руки. — Мамо, нам треба серйозно поговорити, — почав він, і в його голосі знову з’явилися ті самі владні, егоїстичні нотки, які Стефа так добре пам’ятала з минулого. — Доки я буду жити тут на правах бідного родича? Я ходжу по цьому будинку і почуваюся чужим. Це земля мого батька, мого діда. Я тут народився. Стефа повернулася до нього, тримаючи в руках черпак. — То й живи собі на здоров’я, синку. Хто ж тебе виганяє? Кімната в тебе є, їжа на столі завжди свіжа, Петро ні слова тобі кривого не сказав. Живи, лікуйся, набирайся сил. — Мені не потрібна ваша милостиня! — раптом підвищив голос Валерій. — Я хочу бути господарем на своїй землі! Короче так, мамо: ти повинна завтра ж піти зі мною до нотаріуса в райцентр і переписати на мене половину цього будинку і ділянки. Офіційно. Щоб я мав свій документ і свою частку

Автор

Стефа і не думала, що в свої майже 70 років їй ще доведеться робити такий непростий вибір. А подумати і справді було над чим: кому віддати свою хату – рідному синові, який нещодавно повернувся додому, чи зятеві, який за майже 30 років став для неї сином. Жінка всю ніч не спала. Вона переверталася з боку … Читати далі

Зоряночко… донечко… це я, мама. Будь ласка, не кидай слухавку! У нас таке горе, таке лихо… — Що сталося, мамо? — холодно запитала Зоряна, хоча всередині все стислося. — У Тетянки з Вадимом життя не клеїться, зовсім усе розвалюється! — ридала мати. — І навіть народження дитини нічого не змінило… Хлопчик народився, прекрасний малюк, але Вадим на нього навіть дивитися не хоче. Він став чужим, агресивним, постійно пропадає на роботі або п’є. А тепер взагалі заявив, що Вадим хоче розлучення! Виганяє Тетянку з дитиною на вулицю, каже, що забезпечить мінімальні аліменти і все! Поговори з ним, Зоряно, благаю! Він тебе послухає! Зоряна слухала це і не вірила своїм вухам. — Мамо, ти при своєму розумі? Ви вигнали мене з дому, забрали мого чоловіка, а тепер просите мене рятувати їхній шлюб? Це їхні проблеми. Вони отримали те, що хотіли. Не встигла вона покласти слухавку, як телефон задзвонив знову. Тепер це була Тетяна. Її голос був істеричним і злим: — Це все через тебе! — кричала сестра у слухавку, захлинаючись слізьми. — Це все через тебе, бо він тебе не може забути! Він щоночі твоє ім’я називає, коли вип’є! Він на дитину дивиться і каже, що хотів дитину від тебе, а не від мене! Ти нам життя зіпсувала, навіть звідти, зі свого Парижу

Автор

В автобусі Зоряна гірко плакала. Дорога до Парижу не близька, напевно, і на кордоні доведеться постояти, але вона спіймала себе на думці, що їй просто байдуже. Байдуже, що буде далі… Бо після всього, що сталося, вона просто і не уявляє, як їй тепер будувати своє життя. За вікном миготіли сірі краєвиди, дощові краплі повільно повзли … Читати далі

Маріє, у тебе паркан похилився, може я прийду і зроблю, – сказав якось Петро. Я якраз поралася на городі, готувала до веснування свої грядки, розпушуючи землю під ранню зелень. Вже й сама добре бачила, що старі дерев’яні штахетини тримаються на доброму слові, і паркан мій скоро впаде від першого сильнішого пориву вітру. Але що я могла вдіяти, якщо вже багато років живу абсолютно сама в цій старій батьківській хаті? Заміж я так і не вийшла. Моя молодість минула біля ліжка хворої мами, яка важко злягла, коли мені ледве виповнилося двадцять п’ять. Старша сестра Одарка виявилася набагато хитрішою за мене. Вона швидко зібрала речі, поїхала в місто навчатися, там зустріла свого майбутнього чоловіка Ігоря і влаштувала особисте життя. А мені тоді, плачучи на прощання на автостанції, пообіцяла, що якщо я догляну маму так, як треба, до самого кінця, то матиму її хату і все господарство. – Сестричко, я на спадок претендувати не буду, все буде твоє, ти тільки не залишай маму саму, бо я в місті пропаду з такими турботами, – улесливо щебетала Дарця, обіймаючи мене перед посадкою в автобус. Обіцяла Одарка мені допомагати щомісяця, але вся її допомога з роками звелася до дуже простої схеми

Автор

– Маріє, у тебе паркан похилився, може я прийду і зроблю, – сказав якось Петро, проходячи повз подвір’я. Я якраз поралася на городі, готувала до веснування свої грядки, розпушуючи землю під ранню зелень. Вже й сама добре бачила, що старі дерев’яні штахетини тримаються на доброму слові, і паркан мій скоро впаде від першого сильнішого пориву … Читати далі