— Олено Степанівно, а чому Ліза на вулиці? Там же дощ іде! — Наталя без стуку увірвалася в кабінет, тримаючи на руках кішку. — Ти що, з глузду з’їхала? — схопилася за серце жінка. — Віднеси її назад! — Чому? Головна бухгалтерка встала з-за столу і рукою показала на двері. — Віднеси! Через неї нас […]
Мамо, а дідо – це твій тато, правда? Марта глянула на свекра. Йому в очах блищали сльози. Вона відповіла: – Так, мій синочку. Найрідніший. Як Марта виходила заміж за Богдана, вона переживала не стільки за сам шлюб, скільки за родину, в яку мала увійти. Її мама ще змалечку казала: «До чоловіка ти йдеш не тільки в любов, а й у його дім, до його людей. Добре, як пощастить, а як ні – терпи, доню». А тому Марта готувалась до важкого побуту, холодної свекрухи і відстороненого свекра. Та життя розпорядилося інакше
Коли Марта виходила заміж за Богдана, вона переживала не стільки за сам шлюб, скільки за родину, в яку мала увійти. Її мама ще змалечку казала: «До чоловіка ти йдеш не тільки в любов, а й у його дім, до його людей. Добре, як пощастить, а як ні – терпи, доню». А тому Марта готувалась до […]
– Невже невістка Насті усе ось так просто залишить чужій людині? – в селі просто не могли повірити у таку новину. – А що, хіба Гриць не заслужив? – заступалися односельчани за тепер уже рідним їм хлопцем. Люда казала що просто так не подарує Грицю хату. А от Оля була на стороні хлопця, бо бачила, що саме він доглянув бабусю до останнього. – Мамо, Гриць заслужив, – сказала вона. – Якщо бабуся так вирішила, значить так правильно. Гриць з села не поїхав. Він залишився. Бо хаті треба було людське тепло
– Невже невістка Насті усе ось так просто залишить чужій людині? – в селі просто не могли повірити у таку новину. – А що, хіба Гриць не заслужив? – заступалися односельчани за тепер уже рідним їм хлопцем. Село Тополівка розташоване між двома пагорбами, де повітря пахне вишнями, а люди досі вітаються один з одним, навіть […]
Коли в селі з’явилася нова дівчина – висока, з манікюром і в білому пальто, сусідки тільки перезиралися. – Ото вже не з нашого тіста ліплена, – стиха шепотіла тітка Марія до сусідки Гальки. – Наші в гумових чоботах, а ця – в підборах по наших дорогах болотом. Її звали Олеся, і вона була з міста. Дмитро, місцевий парубок, працював у Львові і звідти привіз собі наречену не підозрюючи, чим все це може закінчитися
Коли в селі з’явилася нова дівчина – висока, з манікюром і в білому пальті, сусідки тільки перезиралися. – Ото вже не з нашого тіста ліплена, – стиха шепотіла тітка Марія до сусідки Гальки. – Наші в гумових чоботах, а ця – в підборах по наших дорогах болотом. Її звали Олеся, і вона була з міста. […]
— Так, не думав я, що дійде до такого, але ладу не буде у вас, доки домовика не заведете. — Кого? Звідки ж ми його візьмемо? І потім, хата в селі — це одне, а ось міська квартира… Казки! — А я допомогти можу. У мене на прикметі є один домовик. Дуже серйозний, все вміє, все знає
— Та я бачу, як ти працюєш у поті чола і виснажуєшся! Он які в тебе звіти! Чоловік додому приходить ледь живий, а вона на дивані лежить: відпочиває… — Та я так сьогодні втомилася, що очей розплющити не можу: ледь дісталася додому після трьох перевірок. Май совість… Ти що, сам не в змозі вечерю приготувати? […]
Запах щастя…
Марія припаркувала машину. Ще одна крамниця, і все! Вже купила фрукти, ігристе, цукерки. Залишилось вибрати подарунок бабусі. А з цим якраз ніяких проблем: бабуся обожнює книги. Вечорами, коли у вікна, розмальовані морозними візерунками, заглядає Місяць, усі справи вже перероблені, а в каміні потріскують дрова, старенька поспішає не до телевізора, а до затишного старовинного крісла. У […]
Час порахувати, скільки ви нам винні за проживання в нашій квартирі, – заявив зять, дивлячись на тещу впритул
Антоніна Петрівна снідала на кухні у своєї доньки. Робила вона це з великим задоволенням. Нікуди не поспішала і з апетитом смакувала їжу. Прокинувшись сьогодні рівно о дев’ятій, коли вся сім’я доньки вже покинула квартиру, роз’їхалася – хто на роботу, хто на навчання, Антоніна Петрівна не поспішаючи піднялася. Вона вмилася і почистила зуби. Потім нанесла на […]
– Ти подивися, яка хитра! – кричала вона. – Стару окрутила, квартиру виманила! А про матір подумала
– Забирайте свої речі і йдіть! – Марина жбурнула ключі матері. – За два квартали звідси є квартира, я оплатила її на місяць наперед. Ти кинула мене в дев’ять років, а тепер вимагаєш ділитися майном? Ні вже, люба матусю, поживи тепер у тих умовах, на які заслужила! Віра зблідла, її губи затремтіли: – Як ти […]
— Ах, ось воно що… — здивувалася Валентина, — та ти дружину привів. Так ось кому шматки їжі тягав. Треба ж! Рито, глянь-но! Мій кіт одружився
Валя присіла відпочити на ганку своєї дачі. Весна ставала дедалі теплішою та сонячнішою. Поки Валя робила “суботники” — прибирала на своїх шести сотках, палила сміття та згрібала торішнє листя, до неї часто заглядав чорний кіт із білою краваткою. — Ей, ти чий будеш? — запитувала Валя кота, а він дивився на неї з-під куща й […]
Коли чоловік вирішив поділити пенсію у нотаріуса, я підготувала йому сюрприз, якого він не очікував
– Таня, нам треба серйозно поговорити, – Микола відклав газету і подивився на мене тим особливим поглядом, який би я впізнала із тисячі. Так він дивився, коли хотів для себе щось вигідне піднести, як спільне благо. Я відірвалася від в’язання і глянула на нього. Тридцять вісім років шлюбу навчили мене розпізнавати інтонації. – Слухаю, Колю. […]