Романович

Надія спекла пиріг і наварила борщу. Іван сів за стіл і пив чай. Він сьогодні допоміг Надії полагодити піч. Раптом на порозі зʼявилася Ольга. Іван орендував в її тітки кімнату. – Ну що ж ти, Іване, так довго? Ми з тіткою вже тебе зачекалися. Ходімо додому! – сказала вона. – Я не маленький, сам дорогу знайду… – спохмурнів Іван. – Ну я піду, тоді, – сказала Ольга. – Надійко, а вийди зі мною, спитаю дещо. Вони вийшли, і раптом Ольга зашипіла: – Ти що це вирішила мужика в мене відвести?! Надя аж рота розкрила від здивування

Автор

Іван примружився й окинув поглядом невеличке село. -Красиво! – зітхнув він. Осінь вже накрила жовтим килимом все, що могла. Дахи будинків, лавки, дорогу. Він легко збіг з пагорба і попрямував прямо в сільраду. -Так, Іване Степановичу, дивлюся вашу трудову книжку й радію. Ви і будівельник і майстер по пічках. О, навіть на фермі працювали. Такі … Читати далі

Олена вийшла з автобусу з важкими пакетами в руках. – Як давно я не була вдома, – тихо промовила жінка. Останніх шість років, Олена провела на заробітках в Італії. Жінка підійшла до рідного будинку, відкрила хвіртку і зайшла у двір. – Мамо, Гануся, я вдома, – вигукнула вона. Але ніхто не вийшов зустрічати Олену. – Дивно. Можливо на городі, – подумала жінка і зайшла в будинок. Раптом Олена, почула, що на кухні хтось розмовляє, і розмова явно про неї. Жінка прислухалася і застигла на місці

Автор

Лариса виховувала двох дочок зовсім одна. Чоловік покинув їх, а батьків давно не стало. Зовсім молоденька Лариса, звичайно, мріяла про чоловічу увагу та кохання. Тому частенько залишала своїх дівчат одних, виховувала як виходило, особливо не переймаючись. Благо, село, де жила сім’я, було невеликим, спокійним, діти росли у всіх на очах. І ось виросло, що виросло. … Читати далі

— Мені нічого не треба. Тільки ти одужуй, дідусю. — Це вже як вийде. А якщо що, ти не плач. Знай, не люблю я це. Не гнівай мене. Так от. Будинок майже розвалився. Город? А що ти одна з ним зробиш. Тож ти одразу, як отримаєш спадок – продай. А тут, – він простягнув їй картку, на якій вона побачила своє ім’я. – Я зібрав тобі. Нема чого по чужих кутках поневірятися. На перший внесок вистачить. Просто зараз і займися. Я хочу за життя дізнатися, що ти влаштована

Автор

— Тетяно, ти де? Ми з мамою чекаємо на тебе, чекаємо. А тебе все немає, – почула Таня нетерплячий голос чоловіка. — Уже йду. На роботі затримали, – Таня не стала розповідати, що просто повільно йшла додому, насолоджуючись передостаннім днем року, що минає. З неба сипався м’який сніжок, при цьому чомусь яскраво світило сонце. Міські горобці тут і там цвірінькали … Читати далі

– Я нікого не запрошувала!

Автор

“– Я нікого не запрошувала! Мені навіть гості не потрібні, а не те, що постійні мешканці! У мене й місця нема Віра виросла за високим сірим парканом дитячого будинку. Навколо кипіло життя, дзвеніли голоси, сміялися діти, але для Віри цей світ став чужим, відстороненим. Вона знала, що десь є родичі, далекі тітки та дядьки, але … Читати далі

Тату, а мама нас бачить з неба?

Автор

– Тату, а мама нас бачить з неба? – Звичайно, Дашо. Вона продовжує любити нас, як і раніше. Тільки вона живе в іншому місці, сонячному та красивому. Їй там добре Іллю всі шкодували. Такий молодий, а вже вдівець. Дружина Настя пішла із життя рік тому від невиліковної хвороби. Ілля з донькою Дашею залишилися самі. Батьки … Читати далі

— А що, Андрійку, навіщо Марії Василівні такий город великий? Хіба впорається вона з ним… а земля нині в ціні. – Аллочка знову дивиться в очі Андрію, і каже вкрадливо. – В оренду фермерам віддати землю, а матусі твоїй маленький городик залишити, що відгороджений, вистачить їй, нехай копається… а нам усе ж копійка буде на допомогу

Автор

— А що, Андрійку, навіщо твоїй мамі великий будинок, однаково ж сама. Перевези його нам, поставимо за містом замість дачі, відпочивати будемо. – Дивиться Аллочка в очі чоловікові, і від цього погляду тане Андрій. Хоч і незатишно від думки, що в матері хату забрати, але Аллочка все по поличках розклала так, що й заперечувати не … Читати далі

Дзвінок телефону пролунав, наче сирена.

Автор

Дзвінок телефону пролунав, наче сирена. Схопивши слухавку, Ірина почула металевий голос Дзвінок телефону пролунав, наче сирена. Схопивши слухавку, Ірина почула металевий голос: – Приїжджайте на впізнання. Таксі, покриті замизканим кахлем стіни, дві людини в формі, стіл… Товари для дому Затримавши подих, підійшла і!.. – Не вона, не вона, Господи, слава тобі, слава! Сліз уже не … Читати далі

— Бабуся! – вигукнула вона. Так, скринька була бабусі Насті. Та пішла з життя майже шість років тому, залишивши у спадок улюбленій онучці цю дрібничку. Вона сильно переживала і не захотіла тоді її дивитися. На той час Настя була вже в положенні, а бабусині речі принесли б їй нові хвилювання. Тоді вона просто засунула свій спадок у шафу і благополучно про нього забула

Автор

— І звідки в мене стільки мотлоху накопичилося? – запитувала сама себе Настя, завантажуючи черговий пакет старими і сильно поношеними речами. Вона працювала з самого ранку, після того як відвела свою доньку Олю в дитячий садок. Добре, що він знаходиться у дворі і не потрібно витрачати час на дорогу. Приступивши до розбору шаф, вона раз … Читати далі

“Взяла чоловіка на прокат, щоб подругу “жaбa зaдaвилa”, а потім в нього безнадійно закохалася

Автор

– Іннo, ти отримала запрошення від Рити? – Отримала. Тільки не піду я на це весілля, – сказала я в слухавку. – Як не підеш? Адже вона наша подруга, тим більше весілля буде шикарне, все таки за іноземця заміж виходить. У найкращому ресторані будемо гуляти! – вимовила Юля. – Ні, мені немає з ким йти … Читати далі

— Анюто, може все-таки до нас? – не відступала Ірина. – Діти ялинку прикрашають, тато обіцяв свій фірмовий холодець… — Не можу, правда. Я вже пообіцяла. — А може, з цією твоєю Мариною до нас приїдете? Місця всім вистачить. — Ні-ні, там ціла компанія збирається, все вже сплановано… Ганна майже не брехала – компанія справді збиралася. Тільки не в якоїсь міфічної Марини, а в її колеги Світлани. І Ганну туди, звісно, ніхто не кликав. Та й з чого б? У магазині вона працювала всього чотири місяці, толком ні з ким не зблизилася

Автор

— Ганно, так ти до нас на Новий рік прийдеш? – сестра Ірина поправила шарф і з надією подивилася на Аню. – Діти так скучили за тіткою… — Вибач, не зможу, – Ганна старанно розглядала вітрину магазину. – У мене вже плани. — Які плани? Ти ж казала, що вільна у свята? — Ми з … Читати далі