Двох рідних сестер Ганну та Катерину в селі знали всі. Їх називали просто: «ті дві». Сусіди звикли, що одна – з відром до криниці, друга – з хлібом з печі. Одна скаже, інша доробить. І хоч обидві вже давно з сивиною, ніхто не пам’ятав, щоб вони колись сварились. – Вони як дві руки однієї душі, […]
– Тобто, ти хочеш відпочивати, поки мама спину гне? Не очікував від тебе. Не ганьби мене, будь ласка, перед батьками
– Валеро, цей тиждень видався для мене дуже непростим, я втомилася на роботі і не хочу проводити прийдешні вихідні в селі у твоїх батьків, – чесно зізналася Ольга. Чоловік відволікся від екрана телевізора і подивився на неї зі здивуванням. – А що ж я скажу мамі? Сама знаєш, що прийшов час збирати вишню, і їй […]
Оксано, я б на твоєму місці не йшла в тій сукні, вона тебе повнить. Але то таке, тобі, може, й байдуже, – кинула з удаваною турботою Наталка, поправляючи свою ідеально підібрану до фігури сукню. Оксана звично всміхнулася, хоча їй було неприємно. Вже який рік вона чула подібне. Наталка була її подругою ще зі школи. Оксана спершу не зважала. Думала: ну подруга трохи заздрить, але ж ми такі близькі. Потім почала помічати, що після кожної зустрічі з Наталкою їй стає сумно, якось пусто. Начебто нічого не сталося, але ніби забрали душевний спокій
– Оксано, я б на твоєму місці не йшла в тій сукні… Вона тебе повнить. Але то таке, тобі, може, й байдуже, – кинула з удаваною турботою Наталка, поправляючи свою ідеально підібрану до фігури сукню. Оксана звично всміхнулася, хоча їй було неприємно. Вже який рік вона чула подібне. Наталка була її подругою ще зі школи. […]
Одного “прекрасного” дня Вероніці на роботу зателефонувала схвильована сусідка, яка повідомила дуже неприємну новину. – Десять хвилин тому я бачила з вікна, як Поліна вибігла з під’їзду. З великою валізою та парою сумок. Я ще тоді здивувалась, як вона змогла все донести… але це не важливо! Важливо те, що вона з собою не взяла Андрійка! Я чую, як він плаче, але вдіяти нічого не можу! – Поліна точно не поверталася, – здивована жінка міцно вчепилася в телефон. – Точно! Я від вікна ні на мить не відлучалася!
– Поліно, ну подумай сама! Тобі всього вісімнадцять, ні чоловіка, ні роботи, ні освіти! Куди тобі дитину? – Я вже доросла і сама можу вирішити це питання! – сплеснула руками дівчина. – І переконати ви мене не зможете! Я хочу цю дитину, розумієш? І неважливо, що Олег мене покинув, я його так само люблю! І […]
“Дістала ти мене, геть звідси!” – кричав чоловік, викидаючи кішку з машини через кілька десятків кілометрів від міста
“Дістала ти мене, геть звідси!” – кричав чоловік, викидаючи кішку з машини через кілька десятків кілометрів від міста. Кішка грілася на сонечку, підставляючи йому животик і лапки: “Ах, як добре! Яка я щаслива, яка в мене добра господиня, як вона мене любить!”. Кішка ніжилася на підвіконні на м’якій подушечці – своєму найулюбленішому “ліжечку”. Кішка була […]
– Ти що, спокійно пожити мені взагалі не даси? – У голосі дорослого сина явно чулося роздратування
– Ти що, спокійно пожити мені взагалі не даси? – у голосі сина явно чулося роздратування, він стояв у дверях кухні, стискаючи в руці телефон, ніби той міг захистити його від мого запитання. – Дімо, я ж просто спитала, коли ти додому повернешся, – я намагалася говорити рівно, але всередині все клекотіло. – Ти третій […]
Фіктивний шлюб з не фіктивними почуттями…
– Цими вихідними треба буде відвідати моїх батьків, а наступними – поїдемо до твоїх. У тебе плани не змінилися? – Карина сиділа за столом і гризла кінчик кулькової ручки. Перед нею лежав пошарпаний блокнот. – Не змінилися, – обізвався Лев, помішуючи щось у маленькій пательні. – Ти точно не вечерятимеш? Бо я тут щось «нахімічив» […]
До чого вона готова? Жити без мами? Ні! Не готова і ніколи не буде готова! — Батько приїхав, чекає на тебе. – Зіна поправила на голові чорну пов’язку. – Пора, дівчинко
— Ганнусю, ти всі свої речі зібрала? – сусідка, тітка Зіна, зайшла в кімнату, де на ліжку сиділа Аня. – Готова? До чого вона готова? Жити без мами? Ні! Не готова і ніколи не буде готова! — Батько приїхав, чекає на тебе. – Зіна поправила на голові чорну пов’язку. – Пора, дівчинко… Аня знехотя піднялася […]
У маршрутці було тихо. Люди їхали на базар, хтось в лікарню, інші – мовчки вдивлялися у вікно. Марійка присіла біля вікна, дістала навушники і вже хотіла поринути у музику, як раптом почула: – Дитино, вибач, що турбую. Ти не знаєш, де тут шістнадцята школа? Дівчина зняла навушник. Перед нею стояла літня жінка з торбинкою, у старенькому пальтечку, з поглядом, який одразу викликав симпатію. – Так, я знаю. Я колись там вчилася. Вам підказати, як дійти? – Ой, я перший раз у цьому місті. Мені треба влаштувати онука… його мати поїхала на заробітки, а я… – і вона зітхнула. – Я трохи заблукала
– Марійко, не барися, бо маршрутка не чекатиме! – гукнула з веранди бабуся Оля, поправляючи хустку. – Та вже, бабусю, я тільки воду закрию, – озвалася дівчина, закидаючи рюкзак на плечі. Був квітневий ранок. Небо затягнулося хмарами, але ще не дощило. Марійка їхала в райцентр – треба було йти на підробіток, бо в цьому семестрі […]
І знову те саме, знову він пішов, – зітхнула Галина, закриваючи за Миколою двері. Це був уже, здається, восьмий раз. І кожного разу вона казала собі: «Це – востаннє». Але щоразу пробачала. – Їсти будеш? І так було не раз. То заводив якусь молодичку, то починав нове життя в місті, то кидав усе і їхав на заробітки. А тоді знову приходив. І Галина, яка собі клялася, що цього разу вже точно не прийме, м’якла і без зайвих картань ставила обід на стіл
– І знову те саме, знову він пішов… – зітхнула Галина, закриваючи за Миколою двері. Це був уже, здається, восьмий раз. І кожного разу вона казала собі: «Це – востаннє». Але щоразу її серце не витримувало. Вони одружилися ще зовсім молодими. Їй – дев’ятнадцять, йому – двадцять один. Весілля було просте: трохи музики, трохи родичів, […]