– Марічко, виручай, – подруга говорила з вдаваною легкістю, – мені поручитель потрібен. Позику хочу взяти. – Ні, Олено, я на це не піду, – твердо відповіла Марія відразу, не подумавши навіть секунди, – вибач. – А чому так? – Тон подруги різко змінився, – не довіряєш? – Не довіряю. – Не чекала. Думала ми […]
Звичайно, поєднати свою долю я бажала б тільки з Євгеном. Але так сталося, що він покохав іншу, мою шкільну подругу Ольгу, а про мої почуття так і не здогадався. Як склалося його життя, я нічого не знала, бо давно переїхала з рідного міста, перестала спілкуватися з Олею, хоч ми ніколи не сварилися, та вона й не знала, що я була закохана в Женю.
Видно, мені на роду написано не зазнати щастя в особистому житті, а тільки розчарування. Перший раз я закохалася ще школяркою в молодого хлопця Євгена, потім моя найближча подруга познайомила мене зі своїм знайомим Миколою, на той час уже розлученим, потім за мною почав упадати вже старший парубок Олег, потім несподівано для самої себе я стала […]
Ну і чому я тоді не пішла? – буркнула Олена, скоса глянувши на чоловіка. – Бо не мала куди, – не відриваючись від газети, відповів Григорій. – Знайдеться, коли дуже хочеться, – не вгамовувалась вона. – От тільки не дуже хотілось, – підсумував він спокійно. Цей діалог звучав у їхньому домі разів із п’ятсот. За сорок шість років подружнього життя вони, здається, знали кожен інтонаційний зворот одне одного, кожен подих, кожен докір
– Ну і чому я тоді не пішла? – буркнула Олена, скоса глянувши на чоловіка. – Бо не мала куди, – не відриваючись від газети, відповів Григорій. – Знайдеться, коли дуже хочеться, – не вгамовувалась вона. – От тільки не дуже хотілось, – підсумував він спокійно. Цей діалог звучав у їхньому домі разів із п’ятсот. […]
– Якщо Марія Дмитрівна сказала – значить так воно і є! Я тебе прошу, хлопчику мій, розірви стосунки з цією Настею! Я не хочу, щоб ти потім все життя страждав! – Слізно благала мати
– Сергію, синку, не для того я тебе, ростила, ночами не досипала! Не шарпай мого материнського серця! Припини зустрічатися з Настею! Віра Петрівна важко опустилася на кухонний стілець і театрально схопилася за серце. Від її слів син Сергій остовпів. – Мамо, ти що? Ти ж учора казала, що вона тобі подобається! – розгублено спитав він. […]
— Пішов геть, — сказала Маргарита Іванівна. — І цю свою забери. Ніколи не думала, що в мене син такий негідник. А Тамару я не залишу, будь впевнений
Маргарита Іванівна з докором подивилася на сина, але нічого не сказала. – Мамо, це Ірина. Якщо ти не проти, ми поки що поживемо в моїй кімнаті. Не хвилюйся, ми скоро одружимося. – А як же Тамара? – Маргарита Іванівна не могла більше мовчати. – З нею ми оформимо розлучення, я вже вирішив. І, будь ласка, […]
Марічка пішла до мами. Вона завжди йшла туди, коли було важко. Там не питали з порогу, хто винен, а просто наливали чаю й чекали, поки сама заговориш. Ольга Миколаївна, її мама, була з тих жінок, які мали велике терпіння. Зятя Степана вона прийняла спокійно. Без особливої радості, але й без упередження. Просто сказала: – Якщо любиш мою доньку, то йдеш до хати. Якщо ж хочеш себе показувати – двері в нас широкі
– От тільки не кажи, що знову йдеш до мами! – гаркнув Степан, кидаючи на стіл ключі. – І що, як йду? Там хоча б хтось мене вислухає, – Марічка одягала пальто, в очах – сльози. – Ой, звичайно! Мама твоя ще й поради цінні дасть! Та я краще в кафе посиджу, ніж з нею […]
І що тому Івану треба? Бач, який, ніхто йому не підходить, – шепотіли односельці за спиною, коли почули, що знов дружина від нього пішла. А Іван просто жив. Працював на господарстві, допомагав сусідам, читав вечорами старі книжки, що залишилися ще від тата. Іноді думав: може, не судилося? Може, сам такий – із серцем, яке не для кожного відкриється? Одного серпневого дня, коли він привіз мед у місто на ярмарок, підійшла жінка – років тридцяти восьми, в світлій сорочці, з книжкою в руках. Запитала про липовий мед
– І що тому Івану треба? Бач, який, ніхто йому не підходить, – шепотіли односельці за спиною, коли почули, що знов дружина від нього пішла. Іван завжди був чоловіком видним – високий, плечистий, з добрим голосом і світлими очима. Жінки на нього завжди задивлялися, а він тільки знітився, як дитина. Був добрим, чесним, роботящим. Але […]
– Думаю, ти знайдеш, де переночувати, – сказала Валентина чоловікові, який повернувся з курорту
Валентина завжди вважала свій шлюб вдалим, а сім’ю – дружною. Чоловік, Максим, був керівником відділу у солідній фірмі, сама вона викладала у медичному коледжі, їхній десятирічний син навчався у школі та займався спортом – відвідував секцію дзюдо. Жили у своїй квартирі, в достатку, мирно. Але на дванадцятому році шлюбу все змінилося. – Макс, не забудь […]
Це ви все вигадали. Він не їздить у відрядження! Він завідувач салону. Навіщо йому кудись їздити? Це не його обов’язки, я знаю! Я все про нього знаю! — гордо заявила Юля
Мій день народження завжди був особливим, але цього року я сиділа сама, переглядаючи старе сімейне відео, де ми з чоловіком Іваном радісно святкували перший рік нашої доньки Оленки. — Мамо, ми з татом скинули тобі по 1000 гривень за той торт, що ти замовила! — сміялася Оленка в слухавці, але я відчувала, як тривога стискає […]
– Наташо, це не обговорюється! Будинок буде продано! Я просто хотів… по-людськи. Але, якщо потрібно – діятимемо по закону! – Відрізав батько
– Наталко, просто підпиши тут і тут, – Марина, третя батькова дружина, посміхалася тією особливою усмішкою, яку я навчилася розпізнавати ще підлітком. – Що я підписую? – Припини, – батько постукав ручкою по столу. – Звичайна формальність після відходу бабусі. Бабусі Віри не стало сорок днів тому. Я досі прокидалася ночами й тяглася до телефону […]