27 Травня, 2026

Автор: Романович

Ото невдало Марічка заміж вийшла, не щастить так не щастить, – казали в селі люди. А Василь ці пересуди слухати не міг, вважав себе винним, що все так склалося. Відпустив кохану, коли вона надумала заміж за іншого виходити, але забути не зміг. – Василю, а ти чому сам? – Доля, – усміхнувся. — Одну жінку любив, та й не відпустило досі. Вона опустила очі. Мовчала довго. А потім прошепотіла: – Знала я, Василю. Давно знала
Uncategorized

Ото невдало Марічка заміж вийшла, не щастить так не щастить, – казали в селі люди. А Василь ці пересуди слухати не міг, вважав себе винним, що все так склалося. Відпустив кохану, коли вона надумала заміж за іншого виходити, але забути не зміг. – Василю, а ти чому сам? – Доля, – усміхнувся. — Одну жінку любив, та й не відпустило досі. Вона опустила очі. Мовчала довго. А потім прошепотіла: – Знала я, Василю. Давно знала

– Ото невдало Марічка заміж вийшла, не щастить так не щастить, – казали в селі люди. А Василь ці пересуди слухати не міг, вважав себе винним, що все так склалося. Василь – чоловік спокійний, працьовитий, трохи мовчазний, з добрими очима. Він жив у тій самій хаті, в якій народився. Йому вже й шістдесят минуло, а […]

Read More
Якщо пощастить, сама Богу душу віддаси, а ні – дикі звірі заберуться в цю халупу
Uncategorized

Якщо пощастить, сама Богу душу віддаси, а ні – дикі звірі заберуться в цю халупу

– Ларисо, ну ще трохи, давай, – Гліб підбадьорював дружину, яка ледь волочила ноги. Кожен її крок здавався останнім зусиллям перед повною знемогою. Хвороба висмоктувала її сили, немов невидимий вампір, поглинаючи залишки енергії. Гліб періодично поглядав на неї з винуватим виглядом, але його очі видавали зовсім інше: холодний розрахунок і тверду рішучість. – Я більше […]

Read More
– Ну звісно, він же на тлі каструль і маминого контролю особливо чутливий до прекрасного
Uncategorized

– Ну звісно, він же на тлі каструль і маминого контролю особливо чутливий до прекрасного

– Ви знову не витерли раковину після вечері, Аліно, – тихо, але з металевою ноткою в голосі промовила Раїса Петрівна, стоячи в дверях кухні. Аліна повільно обернулася. В одній руці в неї був кухоль із недопитим чаєм, у другій – телефон, на екрані якого зависав чат із колегою. На годиннику – 22:47. – Раїсо Петрівно, […]

Read More
— Оксанко, ти прокинулася? Я надів тобі шкарпетки, поки ти спала, тобі ж це важко, а каша тепла на плиті. Я бачив, що ти не могла заснути й дивилася фільм до п’ятої ранку, не сумуй, люба, у вихідні поїдемо на природу і ти розвієшся
Uncategorized

— Оксанко, ти прокинулася? Я надів тобі шкарпетки, поки ти спала, тобі ж це важко, а каша тепла на плиті. Я бачив, що ти не могла заснути й дивилася фільм до п’ятої ранку, не сумуй, люба, у вихідні поїдемо на природу і ти розвієшся

На новому місці робочий стіл Дарини опинився поруч зі столом чоловіка приблизно її віку, який зовні був не дуже симпатичний. Він був невисокий, із помітним животиком і круглим обличчям. Очі його для чоловіка були надто великі, а дрібні зуби їй ніколи не подобалися. Кажуть, це ознака злості й дріб’язковості, вона це десь читала. Але незабаром, […]

Read More
— «Я йду не через гроші. Я йду, бо ти їх завжди віддаєш комусь іншому. А я — наче в черзі за твоєю увагою. І завжди в самому кінці».
Uncategorized

— «Я йду не через гроші. Я йду, бо ти їх завжди віддаєш комусь іншому. А я — наче в черзі за твоєю увагою. І завжди в самому кінці».

— Тобто ти справді вважаєш, що відпустка в Туреччині важливіша, ніж допомогти моїй мамі? — голос Ігоря бринів, мов натягнутий дріт. Аліна відвернулась від вікна, спостерігаючи, як весняний дощ зухвало лупцює скло. Вона була у домашній футболці з пучком на голові, але з обличчям генеральної директорки у день скорочень. — Так, Ігорю. Саме так. Туреччина […]

Read More
Гнат Клавдії Семенівні не подобався. Занадто непримітний, худий, як жердина, і слова толком зв’язати не може. – Господи, – бурчала вона, – ну що за вигляд? Чи здоровий він узагалі? І як із Варенькою обходитиметься – одному Богу відомо. Варенька-то в мене краса – хоч на виставку ставте, а цей… Старша, Уляна, хоч із першим чоловіком не склалося, хоч із другим, але ті були ставні! А цей… Ех… Примиритися з вибором доньки Клавдія не могла, але серцю не накажеш.
Uncategorized

Гнат Клавдії Семенівні не подобався. Занадто непримітний, худий, як жердина, і слова толком зв’язати не може. – Господи, – бурчала вона, – ну що за вигляд? Чи здоровий він узагалі? І як із Варенькою обходитиметься – одному Богу відомо. Варенька-то в мене краса – хоч на виставку ставте, а цей… Старша, Уляна, хоч із першим чоловіком не склалося, хоч із другим, але ті були ставні! А цей… Ех… Примиритися з вибором доньки Клавдія не могла, але серцю не накажеш.

Клавдія Семенівна не раз хитала головою, звертаючись до молодшої доньки Варвари: – Справа твоя, звісно, але цей Гнат мені не до вподоби. Зовсім не до вподоби! Варя лише відмахувалася: – Мамо, він не тобі наречений, а мені! Я за нього йду, а ти з татом живеш душа в душу. Я на весілля вас обох покличу […]

Read More
Надя була ще зовсім малою, коли тато зібрав валізу і пішов. Вона тоді стояла в коридорі в піжамі, тримаючи у руці свого плюшевого зайця. – Тату, а куди ти йдеш? – запитала тихо. – Я скоро повернусь, сонечко. Він не повернувся. Не в тому значенні, як діти того чекають. Минали роки. В школі Надя казала, що її тато працює за кордоном. Та правда була складнішою
Uncategorized

Надя була ще зовсім малою, коли тато зібрав валізу і пішов. Вона тоді стояла в коридорі в піжамі, тримаючи у руці свого плюшевого зайця. – Тату, а куди ти йдеш? – запитала тихо. – Я скоро повернусь, сонечко. Він не повернувся. Не в тому значенні, як діти того чекають. Минали роки. В школі Надя казала, що її тато працює за кордоном. Та правда була складнішою

Надя була ще зовсім малою, коли тато зібрав валізу і пішов. Вона тоді стояла в коридорі в піжамі, тримаючи у руці свого плюшевого зайця. – Тату, а куди ти йдеш? – запитала тихо. – Я скоро повернусь, сонечко, – збрехав він, нахилившись, щоб поцілувати її в чоло. Він не повернувся. Не в тому значенні, як […]

Read More
– Річ у тім, що моя мама… Як би це м’якше висловитися. Вона незвичайна
Uncategorized

– Річ у тім, що моя мама… Як би це м’якше висловитися. Вона незвичайна

“Приїхати несподівано в гості до свекрухи, – подумала Світлана після розмови з чоловіком, – це єдиний спосіб вирішити його проблему”. А проблема була в тому, що після одруження минуло вже дев’ять місяців, а свекруха і невістка так і не були знайомі. Світлану це не напружувало. А от її чоловіка ця ситуація засмучувала. І врешті-решт, він […]

Read More
– Такого діда ще пошукати треба, він же за батька і за маму зовсім Сашкові став, – хвалили Микиту односельці. Життя з дідом було просте, Сашко швидко звик до сільських порядків: вставати рано, годувати курей, носити воду з криниці. А ще – до тиші, в якій було тепло. – Діду, а ти не боїшся, що я колись тебе покину? – спитав якось. – А ти не рости з таким страхом, – усміхнувся дід. – Моя справа – посіяти в тобі добро. А твоя – як зійдеш, так і рости
Uncategorized

– Такого діда ще пошукати треба, він же за батька і за маму зовсім Сашкові став, – хвалили Микиту односельці. Життя з дідом було просте, Сашко швидко звик до сільських порядків: вставати рано, годувати курей, носити воду з криниці. А ще – до тиші, в якій було тепло. – Діду, а ти не боїшся, що я колись тебе покину? – спитав якось. – А ти не рости з таким страхом, – усміхнувся дід. – Моя справа – посіяти в тобі добро. А твоя – як зійдеш, так і рости

– Такого діда ще пошукати треба, він же за батька і за маму зовсім Сашкові став, – хвалили Микиту односельці. У селі за річкою та старими липами, стояла хата з білими віконницями. Біля неї – стара криниця з журавлем, а під вікнами – чорнобривці. Там жив дід Микита. Самотній, але не сам. Бо з ним […]

Read More
Валентина Сергіївна пройшла на кухню і сіла на стілець. — Тому що не треба витрачати гроші даремно. Нехай хворіє вдома. Нічого з ним не трапиться. Тетяна задихнулася від такої нахабності. — Сергій вас за цим прислав? Передати, що я погана мати? Валентина Сергіївна похитала головою. — Ні, мила. Я приїхала сказати, що Сергій хоче розлучитися.
Uncategorized

Валентина Сергіївна пройшла на кухню і сіла на стілець. — Тому що не треба витрачати гроші даремно. Нехай хворіє вдома. Нічого з ним не трапиться. Тетяна задихнулася від такої нахабності. — Сергій вас за цим прислав? Передати, що я погана мати? Валентина Сергіївна похитала головою. — Ні, мила. Я приїхала сказати, що Сергій хоче розлучитися.

Тетяна прокинулася від гучного плачу. Знову Льошка. Жінка зітхнула, відкрила очі і подивилася на годинник. П’ята ранку. — Знову, — прошепотіла вона, вибираючись з-під ковдри. Сергій навіть не ворухнувся. Міцно спав. Тетяна поправила халат і попленталася до дитячої. Малюк дуже голосно плакав, а поруч вже почала схлипувати Арішка. Близнюки завжди відчували настрій одне одного. — […]

Read More