Романович 
Я прожив шість десятків років, із яких майже сорок був упевнений: головне в житті — це близькі люди. Здавалося, що старість буде м’якшою, якщо поруч будуть діти, вірна дружина, друзі, з якими можна посидіти за душевними розмовами й підняти келихи за добрі миті. Думав, що варто лише берегти стосунки — і самотність ніколи не наздожене. … Читати далі
Після весілля у нас з чоловіком народилися хлопчики. Різниця у віці у наших дітей п’ять років. Коли вони були маленькими, ми намагалися весь вільний час проводити з ними. Синочки росли радісними і здоровими, я так любила дбати про них. В першу чергу, я вважаю, що ми з чоловіком забезпечили своїм дітям щасливе дитинство. Іноді коханий чоловік … Читати далі
Дід Микола сумний та похмурий сидів на старій, вже давно перекошеній лавці біля свого колись ошатного тину і спостерігав, як на сусідньому подвір’ї гралися дві маленькі, гарненькі та щасливі дівчинки років шести. Одна сплела з польових квітів великий яскравий віночок, причепурила до свого русявого волоссячка, її сестричка зосереджено штовхала маленьким патичком їжачка до тину. Раптом … Читати далі
Мені 60 років і я дожилася до того, що рідна донька зі мною не розмовляє. Днями зустріла я Тетяну в магазині, я їй: «Таня, привіт, як ти?». А вона мовчки розвернулася і пішла від мене в іншу сторону. Рідна дочка! Я з приятелькою була, так незручно! Як так можна з матір’ю, просто не уявляю. Тетяні … Читати далі
Мама моя нещодавно занедужала. Сумує дуже, хоче побачити Наталю. Але сестра вже багато років не їде в село до батьків, бо я тут живу в їхній хаті. Моя старша сестра ще молодою поїхала в місто, покинула батьківський дім, там вийшла заміж, з чоловіком купила квартиру. Має Наталя троє діток. Роки минали, діти роки, в місці … Читати далі
Спочатку це була просто дружба. Йшли в школу разом і зі школи поверталися, бо жили на одній вулиці. З роками дорослішали і, самі того не помічаючи, шукали очима одне одного. Затримувався він, вона чекала його на шкільному подвір’ї, не було її — чекав він. Знали про їх закоханість не тільки учні, а й учителі, батьки. … Читати далі
В 35 років я розлучилася з своїм чоловіком. Ми з десятирічною донькою залишилися самі, допомоги не було ніякої. Два роки ми сяк-так протягнули, а потім я і наважилася їхати на заробітки в Італію. Багато моїх подруг вже там працювало, от і я поїхала до них. Зараз я повернулася, мені 50 років, загалом я була на … Читати далі
Забутий день народження Зоя Макарівна виховала чотирьох дітей: двоє синів, котрих називала соколами, і дві донечки-принцеси. Крутилася матір, як білка в колесі. Про себе не думала — тільки про дітей. Чоловіка мала хіба в паспорті, бо він жив своїм життям, а Зоя не хотіла виносити на люди те, що накипіло на її серці. Тішила себе … Читати далі
– Любочко, ти куди така красива, – запитала сусідка примруживши одне око. – До Митька, приїжджає він сьогодні! – сяючи відповіла я. – Не ходи туди мила, приїхав він, та не сам з молодою дружиною. – Ви щось плутаєте Клавдіє Михайлівна, яка дружина, я про нареченого свого кажу вам, тітки Катиного сина. – Ох Люба, … Читати далі
Заміж я вийшла у 20 років. Моєму чоловікові Віктору було 25. Красень, високий, стрункий, з блакитними очима. За ним бігала половина селища, а заміж за нього вийшла я. Як тільки побачила – відразу закохалася, через півроку ми одружилися. Весілля було скромне, ми з незаможних сімей. Треба сказати, що Вітя ще до весілля почав проявляти себе: … Читати далі