Романович

Анжела вела бізнес уже сьомий рік — невеликий салон краси в центрі міста. Двоє майстрів, купа постійних клієнток, стабільний дохід. Вона ніколи не скаржилася на гроші, але й не виставляла своє благополуччя напоказ. Просто жила нормально: трикімнатна квартира в новому будинку, гарний ремонт, меблі без пафосу, але якісні. Усе власними руками заробила, жодних подарунків від … Читати далі

Оксана прокинулася від грюкання вхідних дверей. Андрій пішов на роботу, навіть не попрощавшись. Вона подивилася на годинник — пів на сьому ранку. За вікном накрапав осінній дощ, сірі хмари нависали над містом, немов тиснули на дахи будинків. Останні місяці життя в їхній квартирі нагадувало замерзле болото. Розмови звелися до мінімуму, вечорами Андрій повертався пізно, їв … Читати далі

— Навіщо нам та стара дача, якщо моїй сестрі зараз набагато важче? Я вирішив переписати ділянку на неї, — буденно сказав чоловік, навіть не підводячи очей від тарілки. Він сидів навпроти, спокійно допивав чай і говорив про це так просто, ніби йшлося про старий непотрібний стілець, а не про місце, де минуло все моє свідоме … Читати далі

Осінь того року в селі видалася золотою, сухою і прекрасною. Вранці трава сивіла від перших приморозків, а вдень сонце пригрівало так лагідно, ніби вибачалося за швидку зиму. Повітря пахло димом від спаленого бадилля, антонівськими яблуками й солодким медовим сухим листям. У літній кухні Ганни Павлівни топилася стара чавунна плита. На ній тихо булькотів величезний десятилітровий … Читати далі

– Регіно, нам треба зареєструвати до себе бабусю. Тимчасово. Поки Ліза не продасть квартиру і не купить нову. – У Лізи є квартира? – Ні. ‐ Перш ніж щось продати, треба щось купити. Як у “Простоквашино”:  – Щоб продати щось непотрібне, треба спочатку купити щось непотрібне, а в неї грошей немає. – Регіно, просто вислухай … Читати далі

— Мамо, я все одно знайду свого справжнього батька, навіть якщо ти будеш проти, — сказала я тоді, дивлячись їй просто у вічі. Мама лише важко зітхнула й опустила очі, а вітчим у сусідній кімнаті вдав, ніби нічого не почув, і просто тихенько перемкнув телевізор на інший канал. Скільки себе пам’ятаю, позаочі мого вітчима часто … Читати далі

— Я не буду їсти вашу пасту з морепродуктами, вона несмачна! — на весь парк голосно плакав малий хлопчик років чотирьох, якого мати тягнула за руку. Я йшла поруч і просто застигла від подиву: оце так дитячі вибаганки пішли нині!  Теплий літній надвечір огортав міські вулиці затишним золотолистим світлом. Накрапав спокійний прохолодний вітерець, перемішуючи пахощі … Читати далі

— Олю, я тебе просив! Ну промовчи ти хоч раз! Денис влетів у квартиру, наче порив вогкого листопадового вітру, принісши із собою не лише запах вологого асфальту, а й щільну, відчутну хмару роздратування. Ключі із дзвоном ударилися об металеву полицю в передпокої, куртка, зісковзнувши з його плеча, безформною купою осіла на пуф. Він, не роззуваючись, … Читати далі

— Ви ще довго буде у мене на вусі сидіти й слухати мої особисті розмови?! — голосно вигукнула незнайомка, обернувшись до мене на парковій лавці. Я від несподіванки аж застигла з книжкою в руках, бо саме вона підсіла до мене на вільне місце п’ять хвилин тому й сама ж розмовляла по телефону на весь парк!  … Читати далі

— Я просто чекала потяг у метро, коли відчула, як хтось без дозволу торкається мого волосся. А коли я пересіла в вагоні подалі від цих дивних чоловіків, почула в спину єхидне: “Дивись, одразу злякалася!”. Саме цієї миті я зрозуміла, що особисті кордони — це не міф, і їх потрібно відстоювати голосно.  Осінній Київ дихав прохолодою, … Читати далі