Романович — До вечора прибери. Покупцям твій запах тут ні до чого. Син поставив материну сумку за хвіртку. Слідом виніс пакет з ліками й кімнатні капці. Марія Павлівна стояла на ґанку в синій кофті. Не одразу зрозуміла, що капці лежать у багнюці. — Сергію, це мій дім. — Був би твій — сама б дах лагодила. … Читати далі
— Геть із мого дому! Я не просила мене вчити, як виховувати власну дитину! Ти ж прекрасно знала, що в нього алергія на шоколад, але все одно нагодувала! Ти настільки ненавидиш нашу сім’ю, що ладна покалічити власного онука?! Голос Олени зривався на крик, і вона сама себе ледь упізнавала. У скронях гупало від дикої напруги, … Читати далі
— Маріє! Тобі ця оселя завелика. Краще перепиши її на мого Андрія, а собі візьмеш якусь маленьку однокімнатну, — рідна сестра стояла посеред просторої вітальні й говорила це таким спокійним тоном, ніби радила помінятися хустками. Марія аж ледь не випустила чашку з рук. Вона переводила погляд то на молодшу сестру Олену, то на свого законного … Читати далі
«Дванадцять людей». Цей напис великими літерами, наче для слабозорих, красувався внизу списку на холодильнику. Олена вже натягнула пальто й збиралася на роботу, але ці слова змусили її повернутися на кухню й уважно втупитися в білий аркуш. Під цим заголовком охайним чоловічим почерком був перелік продуктів: молоко, сир, овочі, м’ясо, зелень, фрукти, сік, мінеральна вода. А … Читати далі
«Час дорослішати, Оксаночко!» Свекруха викидала мої речі з балкона і заявляла, що квартира тепер її. Я сказала, що це моя квартира, а вона спокійно викликала поліцію. Але найцікавіше почалося, коли дільничний дістав телефон і перевірив її папірець. Оксана повернулася зі Львова на добу раніше й ще у дворі зрозуміла: вдома щось негаразд. Біля під’їзду стовпилися … Читати далі
– Мамо, ти тільки не дивуйся, але ми завели собаку, – сказав Андрій матері. Він намагався говорити спокійно, бо знав, що мати не любить тварин. Олена стояла поруч і посміхалася. – Собаку?! – ахнула Галина Сергіївна. – Так. Лабрадора. Хлопчика. – Лабрадора?! Та це ж велетенський волохатий пес! Ви взагалі про що думали?! – свекруха … Читати далі
Ольга заштовхала сумку під нижню полицю й тільки випросталася, як сусідка по купе вже встигла поставити на столик котлети у фользі та сіль у сірниковій коробці. – Огірок беріть, свій, із дачі. Я ледь на потяг не спізнилася, ви собі не уявляєте! Ольга уявляла. За двадцять хвилин вона дізналася, що таксі приїхало не до того … Читати далі
Родіон, переступивши поріг квартири, відразу перечепився через дитячий самокат. Іграшка з гуркотом відкотилася від його ноги, глухо вдарилася кермом об плінтус і застигла, ніби школяр, якого застали на гарячому. У передпокої світилося лише одне з трьох світильників, а на вішалці висіла чужа, як йому здалося, куртка — хоча ні, це була куртка Тимура, просто Родіон … Читати далі
22 роки я будувала дачу: чоловік вирішив переписати її на матір. Віра несла із саду тарілку з полуницею, коли почула голос Геннадія. Вона зупинилася біля дверей веранди. Не тому що хотіла підслухати. Її ім’я прозвучало так, начебто про неї говорили як про щось неживе. Як про стару шафу, яку пора винести. — Дачу оформимо на … Читати далі
Суботній ранок почався для Ірини зовсім не так, як вона собі уявляла. Вона мріяла про довгий сон на м’яких подушках, про прохолодну тишу за вікном і про горнятко гарячої кави, яке можна пити повільно, загорнувшись у теплу вовняну ковдру. Та телефон на тумбочці без упину задзвонив, а на яскравому екрані світився добре знайомий напис: «Галина … Читати далі